— Не думаю.
— У тому-то й річ. Повірте мені на слово, вони збираються знову щось організувати. Тим більше, що напад на поїзд таки вдався.
— Що ж це може бути?
— Гм. Маю одне припущення.
— Нічого собі! Хочете сказати, що здогадуєтеся про наміри людей, яких навіть ніколи не бачили? Зізнаюся, останнім часом ви мене здивували, і я змінив свою думку про вас, але ви все ж таки не провісник.
— Побачимо! Я довго жив серед індіанців і добре знаю їхній спосіб мислення. Знаєте, як можна вгадати, що людина збирається робити?
— Як?
— Треба поставити себе на місце тієї людини і спробувати взяти до уваги особливості її характеру. Хочете, щоб я продемонстрував це?
Чорна Видра з племені арапаго. Омаха, 1898 рік. Колекція Френка Райнгарта з Бостонської публічної бібліотеки.
— Ви мене заінтригували.
— Гаразд. Як думаєте, куди саме персонал потяга повідомив про напад?
— На найближчу станцію.
— Можемо припустити, що звідти вишлють загін навздогін за грабіжниками?
— Найпевніше, так і буде.
— І тоді станція та селище залишаться без захисту.
— Тисяча чортів! Ви маєте рацію!
— Правда? А станції тут наразі тимчасові. Тепер лишилося з’ясувати, на якій станції є достатньо чоловіків, щоб сформувати загін. На мою думку, це буде Ехо-Каньйон.
— Чарлі, ви, мабуть, таки маєте рацію. Саме туди й подадуться оґлала та білі розбійники. Бо вони, як і ми, знатимуть, що там не зосталося нікого для захисту.
— Слід зважати й на те, що індіанці мають бойові фарби на обличчях, а це означає, що їхні наміри ворожі. Але дивіться, ось річка, вона різко спускається в долину, тож немає більше часу на балачки!
Тим часом ми виїхали на стежку, яка підіймалася крутим схилом. Їхати тут було складно, тож слід було максимально зосередитися. Сліди вели вздовж струмка і ставали все чіткішими, очевидно, тут вони зробили обідню перерву, а потім подалися на північ. Ми проїхали кілька невеличких долин, кілька печер і щомиті очікували зустрічі з розбійниками. Але аж надвечір на вершині одного з пагорбів Віннету різко натягнув вуздечку і приглушено сказав, показуючи рукою донизу:
— Уфф! Вони тут!
Ми зупинилися й подивилися туди, куди він показував. Праворуч від нас простягалася рівнина, яку можна було об’їхати приблизно за годину. Вона була відкрита й поросла травою. Там стояли вігвами і вирувало життя. Коні паслися, а люди займалися своїми справами, заготовляли м’ясо. За вігвамами лежало кілька скелетів бізонів, а поруч на натягнутих ременях висіло на сонці м’ясо.
— Оґлала, — сказав Фред.
— Тепер ви пересвідчилися, що я мав рацію? — спитав я.
— Тридцять два намети! — порахував Фред.
Віннету уважно подивився донизу і сказав:
— Двісті воїнів!
— А з ними ще й білі, — зауважив я. — Треба порахувати коней. Так буде надійніше.
Нам було видно всю долину, і невдовзі ми нарахували двісті п’ять коней. Якби індіанці вийшли на полювання, то вони би запасали більше м’яса, до того ж у цій долині точно не водилося надто багато бізонів, отже, червоношкірі вийшли у військовий похід. Це підтверджували і щити біля стін вігвамів. На полюванні щит тільки заважає. Один намет стояв трохи збоку від решти, а пір’я орла на ньому свідчило, що це намет вождя.
— Як думає мій брат, скільки часу оґлала ще пробудуть тут? — запитав мене Віннету.
— Недовго.
— Звідки ви знаєте, Чарлі? — здивувався Фред. — Індіанці самі сказали вам?
— Мені про це сказали скелети бізонів.
— Скелети бізонів?
— Кістки вже побіліли, отже, вони лежать на сонці чотири-п’ять днів, і м’ясо вже підсохло. Ви не згідні зі мною?
— Та ні, ваша правда.
— Отже, тепер червоношкірі можуть вирушати, чи ви вважаєте, що вони ще лишаться, щоб зіграти кілька партій у шахи?
— Не варто іронізувати, сер, я тільки хотів дізнатися вашу думку. Дивіться, хтось вийшов із вігвама вождя!
Апач спокійно витягнув із кишені куртки невелику підзорну трубу, що страшенно здивувало Товстуна Волкера: він ніколи не бачив індіанця, який би вмів користуватися таким предметом. Але Віннету побував у містах на сході і купив собі там трубу. Віннету розклав трубу і підніс її до ока, а на його обличчі з’явився гнівний вираз.
— Це Коі-Це, брехун і зрадник! — вигукнув він, простягаючи підзорну трубу мені. — Віннету відбере в нього життя разом зі скальпом.
Я з цікавістю роздивлявся вождя оґлала. Коі-Це мовою індіанців означає «Вогняні Вуста». Він справді славився серед одноплемінників як безстрашний і зухвалий воїн, що вміє своїми промовами викликати ворожнечу до блідолицих. Зустріч із ним не провіщала нічого доброго, і нам слід було поводитися вкрай обережно.