— Віннету не знає вашого Бога! — відповів він.
— Розповісти моєму другові про нього?
Вождь апачів нахилив голову і довго мовчав, перш ніж відповісти:
— Мій брат Чарлі каже правду. Віннету любить свого брата більше за всіх. Віннету нікому так не довіряв, як своєму братові, блідолицьому і християнинові. Мій брат побував у всіх закутках світу, бачив, які люди там живуть, він прочитав усі книги блідолицих, він відважний у бою, але поблажливий до ворогів і дає мудрі поради. Він любить червоношкірих мужів і бажає їм добра. Він ні разу не розчарував Віннету і сьогодні теж скаже йому тільки правду. Слово мого брата важить більше, ніж слова наших чарівників чи слова блідолицих вчителів. Червоношкірі мужі кричать і галасують, а в білих є така музика, яка спускається з неба і звучить далі в серці апача. Нехай мій брат розповість мені, про що була ця пісня!
Я почав з перекладу тексту «Аве Марія» і пояснення його. Розповів йому про віру блідолицих, я намагався показати поведінку білих щодо червоношкірих у якомога більш дружньому світлі, і робив це не шляхом повторення вивчених колись догм і софізмів, а розповідав простими, без зайвих прикрас словами, я промовляв до Віннету спокійним переконливим голосом, який пробивається до самого серця і завойовує симпатію слухача. Слухач вважає, що він самостійно робить усі висновки, і ніхто його ні до чого не змушує.
Віннету мовчки слухав. Я з любов’ю закидав сітку за його душею, бо ця душа варта була того, щоб врятувати її з полону темряви. Коли я завершив свою розповідь, він ще довго сидів на своєму місці, поринувши у глибоку задуму. Я жодним звуком не порушив ефекту своїх слів, аж поки він сам не підвівся поволі і не простягнув мені свою руку.
— Мій брат Чарлі сказав слова, які не помруть, — промовив він, важко дихаючи. — Віннету не забуде великого і доброго Маніту білих людей, сина Творця, який помер на хресті, і непорочну Діву, яка живе в небі і чує спів тутешніх поселенців. Віра червоношкірих мужів вчить їх ненависті і смерті, віра блідолицих — любові й життя. Віннету буде думати, що йому вибрати: життя чи смерть. Дякую моєму братові. Хуґ!
Ми повернулися в будинок, де всі вже хвилювалися через нашу тривалу відсутність. Розмова йшла про оґлала і білих грабіжників. Я зробив зауваження цим добрим людям, що вони мали б уже давно укріпити своє поселення, розташоване так далеко від усіх інших. Вони погодилися й вирішили якнайшвидше надолужити втрачене. Було зрозуміло, що червоношкірі не дісталися сюди досі лише через те, що селище було так добре заховане у затишній долині. Однак якщо сюди потрапить хоч один червоношкірий, нікому з баварців врятуватися не вдасться. Хоч вони мали рушниці і достатній запас патронів, а жінки й діти теж були готові боротися не на життя, а на смерть, та хіба могли вони протистояти сотням диких і жорстоких індіанців? На місці цих людей я зводив би будинки не на тому місці, де вони стояли зараз, відкриті, на підвищенні, а на березі озера, щоб не можна було напасти на них непомітно.
Щоправда, бандити збиралися пройти осторонь від селища, проте слід було остерігатися, і я порадив поселенцям спорудити довкола селища міцний паркан і виставити вартового біля входу в долину.
Вже була пізня ніч, коли гості розійшлися, і ми вляглися спати. Вперше за багато днів дороги у нас з’явилася можливість відпочити на м’яких перинах, які дали нам Гіллмани. Вранці ми попрощалися з ними, подякували за теплий прийом і хотіли вже рушити в дорогу, коли раптом прийшли сусіди і запропонували ще раз заспівати для вождя апачів «Аве Марія».
Віннету був глибоко зворушений і, коли спів скінчився, потиснув усім руки зі словами:
— Я ніколи не забуду пісню моїх білих братів. Віннету присягається, що більше не візьме жодного скальпа блідолицього, бо всі ми сини Великого Маніту, який однаково любить своїх дітей, незалежно від кольору шкіри.
Ці його слова явно стали наслідком нашої вчорашньої розмови, тож я ще раз переконався, що таки вплинув на свого друга. Слово Боже — це зернятко, яке проростає невидимо під землею, але щойно проб’ється крізь твердий ґрунт, то дуже швидко тягнеться вгору до сонячного світла.