Цифра була правильна, отже, я влучив у тих, у кого стріляв, і досягнув своєї мети схопити кількох розбійників. Можливо, серед них був і Галлер. Решту я не хочу бачити, бо я — людина і християнин!
Незабаром прийшов Волкер.
— Чарлі, Віннету, виходьте надвір! Ми його схопили! — вигукнув він.
— Кого? — запитав я.
— Галлера.
— О! А хто його зловив?
— Ніхто. Він був поранений і не зміг утекти. Це чудово! Поранено було вісім розбійників і всіх в одне й те ж місце, у стегно, тож вони впали й не змогли рухатися далі.
— Справді дивно, Фреде.
— Уявіть собі, ні один з поранених індіанців не захотів здатися живим, а ці вісім негідників благали не вбивати їх.
— Їхні рани небезпечні?
— Ще невідомо. У нас не було часу оглянути їх. Але чому ви сидите тут? Ходімо! Мені здається, ми дечого навчили червоношкірих. Втекли не більше ніж вісімдесят людей із двохсот.
— Чому ж ви радієте, Фреде? Сто з гаком убитих — це жахливо!
— Жахливо. Але ж вони самі винні. Сподіваюся, їхнє плем’я тепер схаменеться. Цієї ночі вони пережили таке, про що довго ще розповідатимуть.
Коли вранці я побачив гори складених один на одного трупів, мені довелося відвернутися від жаху. Я мимоволі подумав про слова одного вченого про те, що людина — це найбільший хижак у світі.
Опівдні потягом прибув лікар, який оглянув і перев’язав поранених. Рана Галлера розпухла, почалося зараження крові. Дізнавшись про те, що надії на одужання немає, він навіть не намагався удавано розкаятися, щоб пом’якшити покарання. Волкер, який був там, поки лікар оглядав Галлера, влетів до мене в кімнату, як куля.
— Чарлі, вставайте! У дорогу! — гукнув він. На обличчі читалася тривога.
— Куди?
— У Гелльдорф.
Його слова налякали мене.
— Навіщо?
— Оґлала хочуть напасти на поселенців.
— О Боже! Звідки ви знаєте?
— Від Галлера. Я розмовляв при ньому з полковником і коротко розповів йому про чудовий вечір у Гелльдорфі. І тоді Галлер зареготав і почав викрикувати, що більше нам так не пощастить. Коли я стривожився і став допитуватися, він сказав, що червоношкірі нападуть на селище.
— В дорогу, Фреде! Розшукайте Віннету й ведіть сюди наших коней, а я тим часом поговорю з Галлером сам.
Увійшовши до будинку, де лежали поранені, я побачив біля Галлера полковника. Смертельно блідий ватажок зграї лежав на закривавленій ковдрі. Його важкий погляд виблискував ненавистю і презирством до всіх.
— Яке ваше справжнє ім’я: Роббінс чи Галлер?
— Вас це не стосується!
— Це стосується мене більше, ніж ви можете подумати, — відповів я.
Чесно кажучи, я був упевнений, що він не захоче говорити зі мною, тому слід було обрати іншу тактику: спробувати роздратувати його.
— Забирайтеся геть звідси! — крикнув він.
— Я маю достатньо підстав поговорити з вами, — твердо відповів я, витримуючи його погляд. — Це я випустив кулю, яка стала для вас фатальною.
Очі його широко розкрилися, здавалося, ще трохи, і вони вискочать з орбіт. Смертельно бліде обличчя почервоніло від припливу крові, старий шрам на лобі набряк.
— Ти брешеш! — розлючено гаркнув він і почав сипати настільки брудними лайками, що я не беруся відтворити їх.
— Я не хотів убивати вас, — відповів я, ледь зберігаючи спокій. — Дізнавшись потім, що ваша рана смертельна, я відчув докори сумління і пошкодував вас. Але тепер бачу, що ви негідник, тому я навіть радий, що звільнив світ від такого, як ви. Моє сумління чисте. Ні ви, ні ваші спільники-індіанці не зможете більше нікому нашкодити.
— Ти певен у цьому? — запитав він і злорадно посміхнувся. — Тоді відвідай своїх друзів у Гелльдорфі і потішся за них.
— Дурниці! Селище надійно захищене.
— Надійно захищене? Та там не залишиться каменя на камені. Тепер я шкодую, що вирішив спочатку напасти на Еко-Каньйон і тільки потім взятися до Гелльдорфа. Нічого, тут нам не пощастило, зате там усе буде гаразд. Поселенці заплатять за всіх тих індіанців і білих, що ви тут убили.
— Це все, що я хотів дізнатися від вас. Ви не просто негідник, містере Галлере, ви — дурний негідник. Ми негайно вирушаємо в Гелльдорф, щоб врятувати все, що можна. А навіть якщо вже пізно й індіанці взяли поселенців у полон, ми звільнимо їх. Тільки завдяки тому, що ви не вмієте тримати язик за зубами, ми врятуємо чесних людей.
— Чорта ви врятуєте, а не чесних людей! — закричав він.