— Скоро вам буде не до сміху. Як думаєте, що я зроблю з вами?
— Нічого ви зі мною не зробите, — відповів він зневажливо.
— Хто мені завадить застрелити вас?
— Ха-ха-ха! Всі знають, що Вбивча Рука боїться вбивати людей.
— Так, це правда, я не вбивця. Ви заслужили навіть не одну смерть, і ще кілька тижнів тому я без вагань пристрелив би вас на місці, як скажену собаку. Але Віннету помер, помер християнином, і я разом з його тілом поховав і його помсту.
— Ваше красномовство недоречне. Ви не вб’єте мене, і все тут!
Він поводився нечувано зухвало, але я вирішив, що причиною цього є лють, і спокійно продовжив:
— Не намагайтеся вивести мене з рівноваги. Я вже сказав, що моя жага помсти лягла в могилу разом із Віннету. Але є велика різниця між помстою і покаранням. Християни не знають помсти, але вимагають покарання за кожну провину. Усі злочини треба спокутувати, тож я не буду вам мститися, проте покарання вам не уникнути.
— Мені начхати, як ви це назвете — помстою чи покаранням. Вбивство завжди залишається вбивством, і нема чого хвалитися своєю справедливістю і приплітати сюди християнство.
— Ви помиляєтеся. Я не вб’ю вас, а відведу в найближчий форт і віддам у руки правосуддя.
— Ви справді збираєтеся зробити це?
— Так.
— І як саме?
— Це вас не стосується.
— А я думаю, що стосується, адже без мене це не обійдеться. А може статися так, що це я вас відпроваджу туди, а не навпаки. А я далеко не такий смиренний християнин, як ви, тож від помсти не відмовлюся. А вона вже близька! Вона вже тут!
Він вигукнув це голосно і радісно і, як з’ясувалося, мав на те вагомі підстави. Тієї ж миті з усіх боків пролунало жахливе виття, і на галявину висипали червоношкірі. М’язисті воїни кайова з бойовими фарбами на обличчях обступили мене тісним кільцем.
Отже, Ґейтс обдурив мене! Сантер привів індіанців із племені кайова до Наґґет-Ціль!
Дізнавшись від Сантера про загибель Віннету, смертельні вороги апачів вирішили урочисто відзначити радісну для них подію на могилі його батька і сестри. Такі урочистості були звичайним явищем серед червоношкірих. Поява ж кайова у Маґворт-Гіллз була вигідна Сантерові, тому він і поводився так самовпевнено й зухвало.
Індіанці застали мене зненацька, але я не розгубився і спершу вихопив із-за пояса револьвер, але, побачивши щільне кільце з півсотні воїнів, запхав його назад. Опиратися було марно, про втечу годі було й думати. Я відштовхнув тих, хто стояв до мене ближче за інших, і голосно вигукнув:
— Воїни кайова, зупиніться! Чи ваш молодий вождь із вами? Я — Вбивча Рука. І я здамся добровільно, але тільки вашому вождеві.
Індіанці відступили на кілька кроків і стали озиратися в пошуках Піди, який не брав участі в нападі. Молодий вождь стояв неподалік, притулившись до дерева.
— Добровільно? — крикнув Сантер, якого кайова вже встигли звільнити. — Про яку добру волю сміє говорити негідник, який називає себе Вбивчою Рукою! Він змушений здатися, інакше загине. Взяти його!
Сам він не посмів кинутися на мене. Кайова послухалися його наказу і знову підступили до мене, але без зброї, вони спробували взяти мене голіруч. Я захищався з усіх сил, і вже кілька людей лежало переді мною, які впали від удару мого кулака, але довго боронитися я б не зміг. Але тут з’явився Піда і наказав своїм воїнам:
— Стійте, відійдіть від нього! Він хоче здатися мені.
Вони відійшли від мене, і тут Сантер розлючено закричав:
— Не шкодуйте його, бийте! Бийте, поки він не випустить дух. Нехай кожен воїн вдарить його! Я наказую!
Молодий вождь підійшов до розлюченого Сантера, зупинив його зневажливим жестом і запитав, дивлячись упритул:
— Хто дав тобі право наказувати моїм воїнам? Хіба ти не знаєш, хто їхній вождь?
— Ти.
— А ти хто такий?
— Я — друг кайова, і вони повинні зважати на мене!
— Хто тобі сказав, що ти — друг кайова?
— Твій батько.
— Брехня! Мій батько ніколи не називав тебе словом «друг». Ти — блідолиций, чию присутність ми терпимо.
Я озирнувся: всі воїни кайова дивилися на Піду й Сантера. Можна було спробувати скористатися цією невеликою затримкою і прокласти собі шлях через натовп червоношкірих, але тоді мені довелося б залишити у їхніх руках свої рушниці, а я цього не хотів. Поки я роздумував, Піда відвернувся від Сантера й підійшов до мене. Він заговорив зі мною, називаючи мене моїм індіанським прізвиськом:
— Вбивча Рука хоче стати моїм полоненим. Чи віддасть він добровільно все, що у нього є при собі?