— Так, — відповів я.
— І дозволить зв’язати себе?
— Так.
— Тоді віддай мені свою зброю! — у глибині душі я радів із того, як він до мене звертається. Його тон і слова свідчили про повагу до мене, і я вручив йому ніж і револьвери. Сантер потихеньку спробував підняти із землі мої рушниці і забрати їх собі, та й це не сховалося від очей Піди.
— Чому ти береш рушниці Вбивчої Руки? Він здався мені, і його зброя стала моєю!
— Ні, моєю!
— Моєю!
— А кому ти повинен дякувати за те, що він потрапив у твої руки? Тільки мені! Коли ви прийшли, він уже був моїм полоненим, тож і Вбивча Рука, і його рушниці належать мені!
Піда загрозливо підняв руку і наказав:
— Поклади їх на місце! Негайно!
— Ні!
— Відберіть у нього рушниці!
— Ви збираєтеся кинутися на мене? — запитав Сантер і зайняв оборонну позицію.
— Заберіть! — повторив Піда.
Безліч рук простягнулося до Сантера, і він, вивергаючи прокляття, кинув мою зброю на землю.
— Я віддаю її тобі, але вона обов’язково повернеться до мене! Вождь Танґуа розсудить нас! Я все скажу йому!
— Кажи! — зневажливо промовив Піда.
Йому віднесли обидві мої рушниці. А я простягнув руки молодому вождю, щоб він власноручно зв’язав їх, та в цей час до мене підскочив Сантер і спробував витягти у мене з кишені заповіт Віннету.
— Бери його самого, беріть його зброю, але все, що лежить у його кишенях, буде моїм! Особливо це! — і він простягнув руку до моєї кишені.
— Забирайся геть! — крикнув я.
Він відсахнувся, переляканий моїм криком, але швидко оволодів собою і розлючено посміхнувся.
— Тисяча чортів, от негідник! Тобі кінець, ти бранець і вже майже мертвий, а ти ще відгавкуєшся! Я хочу знати, що ти викопав і що там читав. Як не пручайся, золото стане моїм.
— Тільки спробуй забрати це в мене!
— Спробую, не сумнівайся! Хоч і розумію, що ти не зрадієш, коли таке трапиться.
Він знову наблизився до мене і спробував влізти в мою кишеню. Мої руки ще не були повністю пов’язані, тільки на одній висіла ремінна петля, тому я швидким рухом вхопив його правою рукою за горло, а лівою вдарив у скроню. Негідник звалився на землю, як підкошений.
— Уфф! Уфф! — пролунало навколо.
— Тепер в’яжи мене, — промовив я спокійно, простягаючи свої руки вождю.
— Вбивча Рука заслужив своє ім’я, — з повагою подивився на мене молодий вождь. — Що Сантер хотів дістати з твоєї кишені?
— Папір із письменами, — відповів я, не вдаючись у подробиці, щоб приховати справжнє значення того, що лежало в мене в кишені.
— Він щось казав про золото.
— Звідки він може знати, про що говорять письмена? Скажи мені краще, чий я бранець: твій чи його?
— Мій.
— Тоді чому ти дозволяєш йому грабувати мене?
— Індіанські воїни хочуть отримати твою зброю, все решта їх не цікавить.
— Хіба з цієї причини все інше має стати власністю цього негідника? Хіба Вбивча Рука — хлопчисько, по чиїх кишенях може лазити хто завгодно? Я здався тобі і цим зробив тобі честь як воїнові і як вождеві. Чому ж ти забуваєш, що і я — воїн і вождь, тож із такими, як Сантер, можу говорити тільки як із собаками? Досить одного стусана, і пес перестане гавкати.
Індіанець поважає сміливість і гордість, навіть у свого найгіршого ворога. Кайова знали мене, знали мої правила і не могли забути, що в ті часи, коли я, рятуючи Сема Гоукенса, захопив у полон Піду, поводився з ним шанобливо. Тож тепер я сподівався на повагу і з його боку. І він відповів мені доволі доброзичливо:
— Вбивча Рука — найхоробріший з білих воїнів, а той, кого він звалив з ніг ударом, відомий серед нас як людина з двома язиками і двома обличчями. Кожен його язик говорить інше, а обличчя постійно міняються. Я забороню йому торкатися до тебе і пхати свої руки у твої кишені.
— Дякую тобі. Ти — сміливий вождь і колись станеш найвідомішим воїном серед кайова, а твоє плем’я буде пишатися твоїм ім’ям. Шляхетний воїн убиває ворога, але не принижує його гідності.
Піда гордо випростався, мої слова вселяли в юнака впевненість і підносили у власних очах. Він відповів мені, і в його голосі майже прозвучав жаль про те, що мало статися:
— Так, Піда вбиває ворога. Вбивча Рука помре, але смерть його буде не принизлива, а почесна. Він помре біля стовпа тортур.
— Ви не почуєте від мене жодного стогону чи благання про порятунок. Єдине, про що прошу вас, тримайте подалі від мене цього негідника.
Мені зв’язали руки, потім повалили на землю і сплутали ноги в щиколотках, щоб я не міг ходити. Тим часом Сантер опритомнів, він підвівся на ноги, похитуючись, підійшов до мене і штовхнув мене ногою.