— Ти підняв на мене руку, собако! — заверещав він. — Ти заплатиш мені за це життям!
І він спробував учепитися руками мені в горло.
— Не смій! — зупинив його Піда. — Я забороняю тобі торкатися до бранця!
— Ти не можеш заборонити мені нічого! — та, попри лють, Сантер зупинився й боязко подивився на молодого вождя. — Він — мій смертельний ворог! Він ударив мене! Зараз він на власній шкурі випробує…
Але він не встиг доторкнутися до мене, як я з такою силою штовхнув його в груди ногами, що негідник відлетів далеко назад і впав на землю. Він хотів відразу підвестися, але йому це не вдалося. Розлючений, як поранений звір, він повільно встав і з криками та прокльонами вихопив револьвер.
— Іди в пекло, собако, там чорт уже приготував тобі місце!
Індіанець, який стояв біля Сантера, за знаком Піди різко вдарив його по руці. Куля полетіла в небо.
— Чому ти мені заважаєш? — накинувся на червоношкірого Сантер. — Він мене вдарив! Він штовхнув мене ногою! Я вб’ю його.
— Ти не вб’єш його! — заявив Піда, підійшовши до Сантера і стискаючи його плече рукою. — Вбивча Рука належить мені, і ніхто не сміє зачепити його пальцем. Ніхто, крім мене, не може розпоряджатися його життям.
— Я присягнувся помститися йому!
— Твої клятви мене не обходять. Ти зробив певні послуги моєму батькові, і він дозволяє тобі жити в нас. Однак не сподівайся на більше! Вбивча Рука належить мені, і якщо ти його зачепиш, то я сам уб’ю тебе!
Воїни з племені апачів під час служби в Армії США. Арізона, прибл. 1880 рік. Фото Каміліуса Флая.
— А що ви будете з ним робити?
— Ми вирішимо потім.
— Що там вирішувати? Невже не ясно, що треба з ним зробити.
— Що?
— Вбити.
— Ми так і зробимо.
— Але коли? Ви прийшли сюди, щоб відсвяткувати смерть Віннету, вашого найбільшого ворога. Поставте його найкращого друга Вбивчу Руку до стовпа тортур просто тут, біля могил апачів, і влаштуйте свято з приводу смерті Віннету!
— Так не можна.
— Чому?
— Бо не можна. Ми відведемо його в стійбище.
— У стійбище? Навіщо?
— Щоб віддати в руки моєму батькові. Він сам вирішить, яких тортур слід завдати блідолицьому воїнові.
— Дурниці! Навіщо вести його в стійбище?
— Замовкни! Піда — молодий вождь, але він не робить дурниць.
— Згоден, досі не робив. Але зараз ти збираєшся зробити дурницю, знаєш чому?
— Ні.
— Хіба ти не знаєш, скільки разів Вбивча Рука побував у полоні? Сам диявол допомагав йому, і завжди йому вдавалося втекти! Якщо ви не вб’єте його тут, він знову втече!
— Йому не вдасться втекти. Ми будемо поводитися з ним як із найславетнішим воїном із племені блідолицих, але й стерегти будемо, як нікого досі не стерегли.
— Чорт забирай! Ви ще хочете поводитися з ним як зі славним воїном? Можливо, накажете подарувати йому квіти і прикрасити груди орденами та медалями?
— Піда не знає, що таке ордени й медалі, і не розуміє, навіщо квіти. Однак молодий вождь кайова переконаний, що з Вбивчою Рукою він буде поводитися зовсім не так, як поводився би з тобою, якби ти став нашим полоненим.
— Ну, добре. Ти ще пошкодуєш, що не дослухався до моїх слів. Я теж маю права на його життя. Без мене вам ніколи не вдалося б його зловити, а тепер без мене він точно втече від вас, тому я поїду з вами до стійбища. Я сам буду стерегти його й подбаю про те, щоб негідник дістав заслужену кару за все зло, яке він заподіяв мені та іншим.
— Я не можу заборонити тобі їхати з нами до стійбища, але не забувай, що я сказав: якщо ти торкнешся бранця, я вб’ю тебе. А тепер я повинен порадитися з іншими воїнами, як вчинити далі.
— Що тут радитися? Я й так тобі скажу, що треба робити.
— Мене не цікавить, що ти можеш сказати. Ти не маєш права сидіти в раді вождів і старійшин.
Молодий вождь відвернувся від Сантера, покликав до себе сивого воїна з безліччю рубців від ран на тілі, і вони сіли радитися. Піда чинив мудро, намагаючись не приймати поспішних рішень і питаючи думки старших. Решта червоношкірих стояли навколо мене. Багато з них ніколи раніше не бачили мене, і тепер зацікавлено та з повагою розглядали Вбивчу Руку. Вони пишалися, що саме їм вдалося схопити мене, і тепер їхнє плем’я матиме честь замучити мене на смерть біля стовпа тортур. І саме їм заздритимуть всі інші племена.
Я вдавав, ніби не помічаю їх, але сам потай спостерігав за ними. Я не побачив на їхніх обличчях жорстокості та непохитної спраги помсти. У той час, коли я ще не був таким відомим, я важко поранив їхнього вождя і скалічив його на все життя. Тоді їхня лють і злість до мене були безмежні, проте відтоді минуло багато років, і вогонь ненависті перестав палити їхні серця. Про мене розповідали легенди в стійбищах багатьох племен, і я своїми вчинками підтвердив, що ціную людське життя незалежно від кольору шкіри. Звичайно, Танґуа ненавидів мене так само сильно, як і раніше, і від нього не можна було чекати помилування. Але причиною цього було каліцтво, якого я завдав йому, хоч він сам був винен у тому, що сталося між нами.