Звичайно, набагато краще було б утекти потай, не підставляючи себе під кулі червоношкірих. Але як це зробити? Я гарячково шукав вихід, але наразі нічого путнього на думку не спадало. Я вирішив не поспішати з рішенням, часу я ще трохи мав.
Я згадав про те, що вночі вже зможу лежати! Довкола дерева вбили в землю шістнадцять кілків, по чотири з кожного боку. Цих кілків було би достатньо для чотирьох полонених, і з порядку їхнього розташування я побачив, як саме до них прив’язували людей. Якщо полоненого прив’язують лежачи, то ноги й руки йому доводиться тримати широко розкинутими, це доволі незручне положення, і навряд чи так вдасться заснути. Зате індіанці матимуть певність, що бранець не втече.
Тим часом зовсім стемніло і біля вігвамів почали розпалювати багаття. Індіанки готували вечерю. Моя нова знайома знову принесла мені їсти. І цього разу їй довелося умовляти батька, щоб той отримав згоду старого вождя. Ми майже не розмовляли, я тільки подякував їй за доброту, і вона відразу пішла. Незабаром мої стражники теж покинули мене, а на їхнє місце заступили двоє інших. Я запитав, коли зможу лягти, і вони відповіли, що чекають на Піду, який хоче особисто перевірити надійність вузлів та ременів.
Однак раніше за молодого вождя до мене прийшов чоловік, якого я не чекав, — Одне Перо, батько Какхо-Ото. Він довго мовчки дивився на мене, а потім наказав стражникам:
— Нехай мої брати залишать нас наодинці, поки я не покличу їх.
Мої вартові миттю виконали наказ, а я зробив висновок, що старий мав велику владу й повагу одноплемінників, хоч і не був вождем. Коли вони пішли, Одне Перо сів переді мною навпочіпки і знову мовчки розглядав мене. Нарешті він урочисто промовив:
— Блідолиці живуть по той бік Великої Солоної Води, і хоч у них було багато землі, вони припливли до нас у величезних човнах, щоб заволодіти нашими горами й долинами.
Він знову замовк. Правила індіанського красномовства вимагають, щоб кожна важлива розмова з білою людиною починалася з розлогого вступу, у якому слід перелічити всі гріхи блідолицих. Я терпляче чекав, коли він закінчить звинувачувати білих і перейде до суті. Я майже здогадувався, що саме він хотів сказати мені, і це давало мені надію. А тим часом він провадив далі:
— Індіанські мужі зустріли білих привітно, як братів, але отримали у відповідь чорну невдячність, грабунок і вбивства.
Він знову замовк. Я теж мовчав.
— І сьогодні вони думають тільки про те, як обдурити нас і зігнати нас із земель, якими завжди володіли наші предки. Якщо їм не вдається домогтися свого хитрістю, вони застосовують силу.
Чергова пауза.
— Якщо червоношкірий чоловік зустрічає білого, він може бути цілком певен у тому, що перед ним — його смертельний ворог. Хіба є серед блідолицих люди, які не бажали б нам зла?
Тепер я здогадався, про що йшлося старому. Річ була в мені. Коли я й цього разу не відповів йому, він запитав мене прямо:
— Вбивча Рука не бажає говорити зі мною? Хіба я не кажу правду про блідолицих?
— Так, Одне Перо каже правду.
— Блідолиці — наші вороги?
— Так.
— Хіба не всі блідолиці бажають нам зла?
— Ні, не всі, — сказав я.
— Нехай Вбивча Рука назве хоч одного з них.
— Я міг би назвати багато імен, але не зроблю цього. Якщо ти ширше розплющиш очі, то неодмінно побачиш одного з них.
— Я бачу лише Вбивчу Руку.
— Його я й мав на увазі.
— Ти хочеш сказати, що Вбивча Рука ставиться до нас не так вороже, як інші блідолиці?
— Не так.
— Справді? — здивовано запитав він, бо моя відповідь зруйнувала всю його промову.
— Мій червоношкірий брат використав слова, які неправильно називають речі.
— Які це слова?
— Що я ставлюся до індіанців не так вороже, як інші блідолиці. А я взагалі не ставлюся до вас вороже.
— Хіба ти не вбив і не поранив жодного червоношкірого?
— Так, але лише тоді, коли мені доводилося захищати своє життя. Я давно довів, що не бажаю зла червоношкірим. Я зовсім не ворог, а, навпаки, — друг. І я не раз довів це. Я безліч разів допомагав вам у боротьбі проти білих! Якщо ти справедливий, то маєш погодитися зі мною.
— Сус-Хомаші — справедливий.
— Згадай про Віннету. Ми були з ним братами. Хіба Віннету не був червоношкірим воїном?
— Він був великим червоношкірим воїном, хоча й нашим ворогом.
— Він не хотів бути вашим ворогом, але ви змусили його стати ним. Він любив усіх індіанців і намагався жити в мирі з усіма, але ви хотіли воювати між собою. Скільки разів він намагався примирити племена, які стали на стежку війни! Все, що ми з ним робили, робили з любові до червоношкірих.