— Цього достатньо. Вона тобі сподобалася. За законом червоношкірих, той, хто візьме за дружину доньку червоношкірого, стає сином племені.
— Я знаю цей закон.
— Він стає сином племені, навіть якщо раніше був ворогом або полоненим. Йому прощають провину і дарують життя.
— Це я теж знаю.
— Йому пробачають усі провини і дарують життя.
— І це я знаю.
— Тоді ти розумієш, що я хочу сказати.
— Так, я тебе розумію.
— Ти сказав, що моя дочка подобається тобі. Ти подобаєшся їй. Чи згоден ти, щоб вона стала твоєю скво?
— Ні.
Залягла гнітюча тиша. Червоношкірий не чекав від мене такої відповіді. Він ніяк не міг втямити, чому засуджений на смерть відкидає одну з найвродливіших дівчат племені, дочку шановного воїна.
— Чому? — коротко запитав Одне Перо після довгого мовчання.
Невже я міг відкрити йому справжні причини моєї відмови?! Прямо сказати, що освічений європеєць ніколи не зважиться перекреслити все своє майбутнє задля простої червоношкірої дівчини, що шлюб з нею не принесе щастя ні мені, ні їй? Я не хотів йому пояснювати, що Вбивча Рука не належить до тих блідолицих, які одружуються з червоношкірими скво, щоб незабаром кинути їх, і що дуже часто вони мають таку дружину майже в кожному племені. Слід було знайти зрозумілий для нього і благородний в його очах привід для відмови.
— Мій індіанський брат сказав, — почав я здалеку, — що вважає мене великим воїном. Мені здається, що він сказав неправду.
— Ти справді великий воїн.
— Але ти ж хочеш, щоб я отримав життя в подарунок від жінки! Хіба ти погодився б на таке?
— Уфф! — вигукнув він і замовк. Очевидність моєї причини вразила його.
Потім він запитав:
— Ти хочеш стати моїм другом?
— Я буду пишатися дружбою з тобою.
— А що ти думаєш про мою молодшу дочку Темні Коси?
— Вона найкрасивіша квітка серед дочок кайова.
— Чи заслуговує вона того, щоб одружитися з нею?
— Кожен воїн, якому ти дозволиш стати її чоловіком, буде щасливий привести її у свій вігвам.
— Отже, ти відмовив їй не через зневагу?
— Звичайно, що ні. Твоя дочка — красуня. Вона подобається мені, але Вбивча Рука повинен сам захищати своє життя і боротися за нього, а не отримати його з рук жінки.
— Уфф! — із повагою повторив Одне Перо, а я говорив далі:
— Невже ти думаєш, що Вбивча Рука погодиться на це, щоб потім з нього насміхалися? Щоб біля кожного вогнища у прерії розповідали про те, якою ціною він купив свободу?
— Ні.
— Ти вважаєш, що Вбивча Рука може дозволити, щоб про нього говорили, що він утік від обіймів смерті в обійми молодої і красивої скво?
— Ні.
— Хіба не повинен я підтримувати славу свого імені і берегти честь навіть ціною власного життя?
— Ти зобов’язаний вчинити так.
— Тепер ти розумієш, чому я сказав тобі «ні»? Я вдячний тобі і твоїй прекрасній дочці за вашу доброту і хотів би віддячитися не лише словами.
— Уфф! Уфф! Вбивча Рука — справжній воїн. Мені дуже шкода, що він повинен померти. Я підказав йому єдиноможливий шлях до порятунку, але тепер бачу, що справді мужній чоловік не може піти цим шляхом, не втративши честі. Коли я передам його слова своїй доньці, вона теж не образиться на Вбивчу Руку.
— Так, розкажи їй усе! Я не хотів би, щоб вона подумала, ніби я відмовився взяти її в мій вігвам з інших причин.
— Темні Коси ще більше покохає тебе. Коли ти будеш терпіти смертельні муки й усі інші будуть дивитися на тебе й радіти, вона сяде в темному кутку вігвама і закриє своє обличчя. Хуґ! Я все сказав.
Одне Перо підвівся й пішов. Відразу з’явилися охоронці й поставали на свої місця довкола мене.
Слава Богу, один бій я виграв! Це був невидимий для мореплавця підводний камінь, який пробиває днище корабля і руйнує всі надії на щасливий кінець плавання. Якби Одне Перо почувався ображеним, якби моя відмова розпалила в ньому почуття помсти, я став би його особистим ворогом. Червоношкірий був би здатний виконати свою погрозу і стерегти мене як зіницю ока вдень і вночі.
Незабаром прийшов Піда, і мене «поклали» спати. Мене розтягнули між чотирма стовпами, прив’язали до них руки й ноги, а під голову підсунули згорнуту ковдру.
Щойно Піда пішов геть, мене відвідав новий гість, якому я дуже зрадів. Цей був мій кінь, який щипав травичку неподалік від мене. Він відмовився йти в табун і весь час блукав поблизу. Обнюхавши мене з ніг до голови, мустанг ліг поруч. Стражники не прогнали його.
Відданість коня втішила мене. Якщо мені справді вдасться звільнитися, то не доведеться витрачати часу на пошуки коня, до того ж мій кінь був швидшим навіть за коня Піди.