— Хочеш перевірити, чи це спрацює, Чарлі? — вимовив Сем із лукавою посмішкою.
— Що маєте на увазі?
— А хіба на клені ростуть голки?
І справді, просто над слідами наших коней ріс клен. Але всю нашу увагу на той момент прикували до себе індіанці, які зупинилися в яру і вислали вперед розвідників.
— Слава Богу! Вони йдуть в інший бік! — радісно вигукнув Сем.
— Чому ви так вирішили? — здивувався Бернард.
— Поясни йому, Чарлі. Ти ж у нас учитель.
— Все дуже просто. Команчі вислали вперед трьох розвідників. Двоє з них підіймаються на пагорб, а третій їде вздовж річки, і це означає, що загін буде переправлятися вбрід, але не вгорі, а внизу річки, бо інакше вони б роздивлялися місцевість вище за течією. Ці двоє повинні оглянути територію і пересвідчитися, що немає небезпечних слідів, а третій повинен переконатися, що Ріо-Пекос у цьому місці можна переплисти.
Незабаром розвідники повернулися до загону і, здається, принесли добрі новини, бо команчі відразу рушили вздовж річки. Тепер ми могли бачити й перерахувати червоношкірих навіть без підзорної труби. З’ясувалося, що їх удвічі більше, ніж мені здалося спочатку. Молоді сильні воїни належали до двох гілок племені команчів, бо на чолі загону їхали два вожді.
— А ці двоє з орлиними пір’їнами у волоссі — це вожді? — запитав Бернард.
— Так.
— А мені хтось казав, що індіанські вожді завжди їздять на білих конях.
— На білих? Ха-ха-ха! — засміявся Сем.
— Тебе обдурили, Бернарде, — пояснив йому я. — Можливо, у своїх володіннях вождь іноді й може поїздити на улюбленому білому скакуні, але не тут. Червоношкірі воліють коней темної масті, бо білих видно здалеку, і навіть на полюванні до дичини неможливо наблизитися на світлому коні, а не те що укриватися в час війни. Тільки на Півночі, взимку, коли все вкрите снігом, індіанець сідає на такого коня і сам кутається в білу ковдру. Я сам одного разу спробував таке у Норд-Парк, і це дало непоганий результат.
Тим часом індіанці почали входити у воду і один за одним перебрідати річку. Попри бурхливу течію, вони виходили з річки всього на кілька кроків нижче від того місця, де входили.
Побачивши, що червоношкірі знову вислали вперед розвідників, а потім рушили вниз за течією, ми зітхнули з полегшенням.
Небезпека минула, Сем гладив по шиї свою Тоні і примовляв:
— Що ти про це все думаєш, моя старенька? Нічого страшного б не трапилося, правда? У всякому разі, червоношкірі не змогли б відрізати мені вуха, а тобі хвіст, бо це вже зроблено раніше. Але що буде з Патріком і його спільниками? Адже їхні сліди індіанці неодмінно помітять.
— Нічого з ними не буде, — відповів замість мене Гоблін.
— Чому ж?
— Бо вони давно знайомі. Це команчі з племені ракурро. Наш Капітан і Патрік викурили з ними люльку миру. Ми продавали їм здобич.
— Це дуже погано. Отже, червоношкірі стануть на його захист, — зажурився Сем.
— Ми повинні перечекати, Семе, — втішив я його. — Я впевнений, що Патрік не візьме команчів із собою в долину, де зариті скарби. Він обмежиться тим, що викурить з вождями люльку миру, посидить біля багаття, а потім поїде облаштовувати свої справи без непотрібних свідків.
Я підповз до узлісся і висунув голову з заростей, щоб простежити за індіанцями, які вже зникали за горбом біля повороту річки. Перш ніж поповзти назад, я машинально кинув погляд в інший бік — вгору за течією річки — і поквапився знову сховатися. Сем, помітивши, як я відсахнувся, тихо запитав:
— Що сталося, Чарлі? Знову індіанці?
— Так. Один індіанець стоїть біля виходу з яру.
Сем підніс до очей підзорну трубу.
— Боже, скільки їх тут! Але він тільки один, якщо, звичайно, за ним не йдуть інші. Чекай, чекай! Та це ж апач!
— Невже?
— Здається, це вождь. У нього довге волосся, і він спускається до річки.
— Дай-но мені підзорну трубу.
Але я нічого не побачив, бо індіанець уже в’їхав у воду і зник за прибережними пагорбами.
— Уявляєш, Чарлі, що тут зараз буде? Команчі вийшли в похід, але не підозрюють, що їх переслідують апачі. А цей вождь поїхав уперед, щоб розвідати ситуацію. Він усе робить правильно: пішов не по сліду, а вибрав дорогу вище — по горах. Тепер всі сховайтеся, бо червоношкірі від природи наділені гострим зором. Апач поїде повз нас, тому притримайте коней і прикрийте їм ніздрі, щоб вони не пирхали, відчувши його наближення. Коні часто так роблять. Тільки моя Тоні має трохи більше розуму. А тепер — тихо!