— Хіба воїни То-Кей-Хуна не виконують наказу вождя? Хіба ракурро можуть заподіяти зло гостеві? Вбивча Рука не потребує охорони, його рука достатньо сильна, щоб розтрощити череп кожному, хто задумає погане. Мої червоношкірі брати можуть не перейматися. Нехай розходяться у свої вігвами: я піду оглянути стійбище, а потім повернуся говорити з ними.
Я зайшов у вігвам, щоб взяти зброю, однак, коли вийшов, мене зустрів ліс гострих списів. Отже, ракурро вважали мене своїм бранцем! Що було робити — боронитися чи підкоритися? Недовго думаючи, я кинувся до задньої стінки вігвама, розпоров шкури томагавком і вибрався тудою назовні, там саме нікого не було. Коли остовпілі від подиву червоношкірі отямилися, то завили так, що їхні голоси заглушили б рев тисячі диких ведмедів. Вожді, які вже повернулися у свій вігвам, тепер знову вистрибнули з поспіхом, який був явно не відповідний до їхнього статусу, вони кинулися за мною на чолі натовпу воїнів.
Боронитися за допомогою зброї не було сенсу, так я лише підписав би смертний вирок і собі, і своїм друзям. Отже, треба було залякати команчів іншим способом. Я витягнув із кишені підзорну трубу і скерував блискучий окуляр на вождів.
— Зупиніться, або загинуть всі сини ракурро! — грізно вигукнув я.
Індіанці справді відступили назад. Вони, очевидно, ще ніколи не бачили такого інструмента, тож не могли знати, чи він справді містить якісь небезпеки.
— Що збирається зробити блідолиций? — запитав То-Кей-Хун. — Чому він не залишився у своєму вігвамі?
— Вбивча Рука завжди чинить так, як йому хочеться. Він відомий чаклун і може вбити душі всіх команчів цього стійбища.
Я запхав підзорну трубу назад, на своє місце, і взяв у руки штуцер.
— Нехай червоношкірі воїни подивляться на он той стовп біля вігвама.
Я показав на довгу жердину, яка стояла біля крайнього вігвама у стійбищі. Тоді я скинув штуцер і вистрілив: куля пробила верхню частину жердини, а навколо пролунав схвальний шепіт. Відомо, що дикі народи вміють цінувати відвагу і спритність навіть у ворога. Друга куля потрапила на дюйм нижче за першу, третя — рівно настільки ж нижче за попередню. Тепер шепіт втих, бо червоношкірі ще не бачили двадцятип’ятизарядної рушниці роботи майстра Генрі, тож забули про мою майстерність влучного стрільця і дивувалися зі зброї, яка здалася їм чаклунською. Після четвертого пострілу натовп завмер нерухомо, а після сьомого здивування переросло у смертельний переляк. Тим часом я випустив двадцять куль, спокійно повісив штуцер на плече і промовив:
— Хто з червоношкірих воїнів ще сумнівається в тому, що Вбивча Рука великий чаклун? Кожного, хто посміє напасти на нього, чекає смерть. Хуґ!
Натовп розступився переді мною, ніхто не намагався стримати мене. Біля входу в вігвам стояли жінки й дівчата і дивилися на мене так, немов я був не живою людиною, а богом. Правду кажучи, саме таке враження я й хотів справити своїм невеличким шахрайством.
Біля одного з вігвамів я помітив двох воїнів зі списами. Це означало, що там помістили бранця. Але кого саме? Поки я розмірковував, чи варто мені запитати про це вартового, зсередини долинув знайомий голос:
— Маса Чарлі, випустити Боб! Бо індіанець засмажити і з’їсти Боб!
Я підійшов до вігвама, відкинув шкури біля входу й випустив бранця. Стражники так заціпеніли від страху, що навіть не намагалися чинити опір. Індіанці, які юрбою сунули за мною, теж мовчали.
— Тебе посадили сюди, як тільки ми приїхали? — запитав я Боба.
— Так, маса, індіанці зняти Боб з коня й відвести в дім зі шкір, де Боб сидіти, поки маса Чарлі його не випустити.
— Ти не чув, де вони тримають містера Бернарда?
— Боб нічого не чути і не знати про маса Бернард.
— Іди за мною й не відставай.
Не встигли ми пройти повз наступний вігвам, як нам назустріч вийшло четверо вождів, яких супроводжувала велика кількість озброєних воїнів. Мабуть, вони поквапилися обігнати нас, щоб не дати мені оглянути все стійбище. Я стиснув рукою приклáд штуцера, але То-Кей-Хун подав знак, що не має щодо мене ворожих намірів. Я зупинився і став чекати на нього.
— Куди зібрався мій білий брат? Нехай піде з нами до вождів команчів, які будуть говорити з ним!
Досі він називав мене «білим чоловіком» або «блідолицим», а тепер я раптом став «білим братом», отже, повага до мене явно зросла.
— Мої червоношкірі брати викурять зі мною люльку миру?
— Спочатку вони вислухають тебе, і, якщо твої слова будуть правдиві, ти станеш одним із синів команчів.
— Я згоден. Нехай червоношкірі брати проведуть Вбивчу Руку до вождів команчів!