Воїни кайова. Омаха, 1898 рік. Колекція Френка Райнгарта з Бостонської публічної бібліотеки.
Я закурив люльку, пустив струмінь диму до неба, до землі, потім на всі чотири сторони світу і простягнув її То-Кей-Хуну. На щастя, мені вдалося якщо не переконати вождя в дружніх намірах, то принаймні приголомшити його настільки, що він прийняв люльку з моїх рук, повторив ритуал і передав її далі. Останній з вождів повернув її мені, і я знову сів, цього разу поруч із вождями.
— Тепер наш білий брат поверне нам наші душі?
«Вкрадені душі» були моїм головним козирем у складній і небезпечній грі, тому слід було потягнути час.
— Хіба я вже син команчів?
— Вбивча Рука став нашим братом. Він отримає вігвам і зможе робити все, що йому заманеться.
— Який вігвам стане моїм?
— Вбивча Рука — великий воїн і буде жити у вігвамі, який обере сам.
— Тоді нехай мої червоношкірі брати йдуть за мною, щоб я разом із ними міг поглянути на житло.
Вожді виконали моє прохання. Я ішов уздовж вігвамів, поки не зупинився біля того, де стояли четверо вартових. Приклавши долоню до губ, я завив койотом, і тієї ж миті мені зсередини відповіли таким же виттям. Одним стрибком я опинився біля входу і вигукнув:
— Вбивча Рука житиме тут!
Вожді дивилися один на одного здивовано, вони не припускали, що я можу вказати саме на той вігвам, в якому перебувають бранці.
— Нехай мій брат вибере собі інший вігвам. Цей уже зайнятий.
— Чому? Ким він зайнятий?
— Ми віддали його ворогам команчів.
— Хто вони?
— Двоє білих і один червоношкірий.
— Як звати цих ворогів?
— Віннету, вождь апачів, білий убивця індіанців на ім’я Священне Вухо і молодий блідолиций воїн.
Відповідь вождів здивувала мене. Виявляється, команчі не знали, що я подорожував разом з полоненими. Звичайно, я не говорив про це Ма-Рамові, але ж Патрік і Фред Морґани мали б розповісти їм про мене!
— Вбивча Рука бажає бачити цих людей! — зажадав я й увійшов до вігвама.
Вожді негайно пішли за мною.
Мої друзі лежали на землі зі зв’язаними руками й ногами. Крім того, їхні тіла були міцно припнуті товстими шнурами до стовпів всередині вігвама. Вони впізнали мене, але не вимовили ні слова і не проявили радості, бо не могли зрозуміти, що ж відбувається.
— У чому винні ці люди?
— Вони вбили наших воїнів.
— Мій червоношкірий брат бачив це на власні очі?
— Це бачили сини ракурро.
— Синам ракурро ще доведеться довести це! Відтепер вігвам належить мені, і ці люди — мої гості.
Я дістав ніж, щоб розрізати ремені, які стягують бранців, але один із вождів втримав мою руку.
— Вони повинні померти, тому мій білий брат не може вважати їх своїми гостями.
— Хто мені це заборонить?
— Четверо вождів ракурро!
— Нехай тільки спробують!
Я став між ними і полоненими. Негр був у мене за спиною.