Віннету вирішив залишитися в готелі, гордість не дозволяла йому виставляти себе на привселюдне оглядання. Сем теж відмовився виходити на вулицю і розлігся на ліжку в своєму брудному одязі.
— Навіщо мені йти з вами? — бурчав старий. — Ходити я навчився давно, і не мушу більше вправлятися. А людських натовпів та кам’яних будинків я побачив на своєму віку теж доволі! Ви покваптеся, щоб ми швидше вибралися звідси назад до прерії, а то в мене ще вуха виростуть від нудьги, і тоді кінець Священному Вухові!
Маленький вестмен пробув у готелі хіба зо дві години, а вже тужив за просторами прерії. Як жетоді почуваються індіанці, коли потрапляють до міста, де охоронці порядку за найменшу провину кидають їх до в’язниці? Що вони почувають, коли їх заганяють у резервації?
Ми з Бернардом вирушили до його банкіра, але дізналися лише те, що Аллан продав усі цінні папери й поїхав на копальні з великою сумою готівки, щоб на місці скуповувати золото.
Потім ми прогулялися містом і Бернард затягнув мене в магазин, де висів одяг на всякий смак — від розшитих мексиканських костюмів до простих полотняних блуз. Кожен костюм висів на окремому вішаку. Намір Бернарда був зрозумілим. Наші костюми, хоч і пошиті з дуже якісної тканини, були вже сильно обшарпані далекою дорогою і виглядали жахливо. Ми поголилися і постриглися, тож тепер слід було і вбратися по-людськи. Під час закупів я зауважив, що Бернард має хороший смак. Він вибрав для себе зручний і доладно пошитий мисливський одяг, який йому дуже личив. Тільки от ціни тут були такі ж, як у Сан-Франциско.
— Чарлі, тобі теж потрібен новий костюм, — сказав він мені. — Я допоможу тобі вибрати.
Він мав рацію, мені аж ніяк не завадило би вбратися в нове. Проте ціни були занадто високі як на мої можливості. Я не належу до тих нещасних, що на кожному кроці спотикаються об мішки з золотом або коштовностями. Навпаки, вважаю себе щасливою людиною, яка може собі дозволити заробити сьогодні рівно стільки, скільки потрібно на завтра. Тож я показав байдужість, коли Бернард заговорив про «вибір».
Бернард вибрав мені замшеву сорочку з червоною індіанською вишивкою, штани з оленячої шкіри з китицями, міцну і красиву куртку зі шкіри бізона, виробленої так, що в порівнянні з нею навіть біляча шкурка здалася б цупкою, чоботи з високими халявами зі шкіри ведмедя й підошвами з хвоста крокодила, а також боброву шапочку з підкладкою зі шкіри гримучої змії. Бернард наполіг, щоб я відразу переодягнувся, і коли я вийшов із приміряльні в обнові, він уже заплатив за все. Я спробував образитися на нього, але, правду кажучи, не зміг.
— Перестань, Чарлі, — заперечив він, коли я хотів витягти з кишені гаманець і повернути йому гроші. — Я твій вічний боржник. Дозволь і мені щось зробити для тебе.
Він хотів купити ще щось і для Сема, але я відрадив його від цього, бо знав, що маленький вестмен нізащо не відмовиться від свого одягу. Крім того, у Сема була дуже нетипова фігура, тож підібрати йому речі було б нелегко.
Найбільше зрадів з мого перевтілення Боб, коли ми повернулися до готелю.
— Маса Чарлі красивий у новій куртці, красивий, як Боб. Боб теж дістати нова куртка і шапка!
Сема в кімнаті не було. Йому, мабуть, стало нудно, і він чекав на нас у залі, потягуючи пиво. Я підсів до нього.
— Послухай, — шепнув він мені, — за сусіднім столиком говорять про дуже цікаві речі.
— Про що ж? — так само тихо запитав я.
— Ми ж їдемо на копальні, а там зараз неспокійно, з’явилося багато негідників, але не червоношкірих, а білих. Вони полюють на золотошукачів, які повертаються додому. Послухай, що розповідає чоловік, якому пощастило залишитися живим.
Я озирнувся й побачив за сусіднім столом людей, чия зовнішність свідчила про те, що вони побували в неприємних і небезпечних ситуаціях. Один з них щось розповідав, решта слухали й хитали головами. Я прислухався.
— Ви знаєте, що я прибув сюди з берегів Огайо, а це означає, що я встиг дещо пережити і на воді, і на суші. Я бував у прерії, мав справу з річковими піратами на Міссісіпі й бився з розбійниками у Вудленд. Але я навіть уявити не міг, щоб таке творилося на дорозі, та ще й серед білого дня! Просто в голові не вкладається!
— Щось тут не так, — перебив його один зі слухачів. — Вас було п’ятнадцять чоловік, а грабіжників усього вісім. Якщо все справді було так, як ви кажете, то це сором і ганьба!