— У нього були тварини?
— Тільки один кінь. До речі, позавчора про нього питали.
— Справді? І хто ж його шукав?
— Двоє білих і один мулат. Їх раніше тут не бачили. Але мені здається, що містер Маршалл цікавить і вас.
— Ми з ним трохи знайомі, хотіли побачитися. А ті троє вже виїхали?
— Вони довго щось шукали на тому місці, де стояв намет містера Маршалла, а потім повернулися сюди з якимись паперами. Я зазирнув у них і побачив, що це була карта або план.
— А потім?
— Потім вони запитали мене, як проїхати в долину Шорт-Рівулет, і того ж дня вирушили туди.
— Ви знаєте, де вона?
— Одного разу мені довелося побувати там.
— А ви могли б показати нам, де стояв намет містера Маршалла?
— Он там на схилі, де починаються кущі терну. Якщо підете туди, то відразу помітите слід від багаття.
— Як звати колишнього помічника містера Маршалла?
— Фред Баллер. Він тепер працює на промивці.
Я непомітно подав знак Бернардові, і ми вийшли з корчми, залишивши Сема розмовляти з балакучим господарем. Вище біля струмка двоє людей з похмурим і безнадійним виглядом занурювали у воду промивні лотки.
— Добридень, джентльмени, — звернувся до них я. — Хто з вас містер Баллер?
— Ну, я містер Баллер. У чому справа? — непривітно озвався один із них.
— Чи маєте хвилинку, щоб відповісти на кілька запитань?
— Мій час коштує грошей. Якщо ви готові заплатити, то чом би й ні.
— Скільки хочете за десять хвилин?
— Три долари.
— Тримайте, — простягнув йому гроші Бернард.
— Дякую, сер. Відразу видно щедрого пана.
— Так, ми люди не скупі й готові заплатити ще більше, якщо нам відповідатимуть правдиво.
— Питайте, сер, я розповім вам усе, що знаю.
Його маленькі оченята неспокійно бігали, що свідчило про підлість характеру. Такі люди рідко говорять правду, і щоб викликати його на відвертість, я вирішив зіграти роль такого ж негідника, яким був він сам.
— Чи не краще буде, якщо ми прогуляємося разом і дорогою поговоримо?
— З радістю, сер, — погодився він, вилазячи зі струмка. — О, яка у вас добряча зброя!
— Зброя — для ворогів, і гроші — для друзів. До вас позавчора приходили троє людей? Двоє білих і мулат?
— Так. А чому питаєте?
— Білі були син і батько?
— Так. А мулат був їхнім знайомим, але і я його знав.
Не знаю, чому мені це спало на думку, але я раптом випалив:
— Я теж їх усіх знаю. А в мулата був шрам від ножа на правій щоці?
— То ви знайомі з кап… з містером Шеллі?
— Так, у нас раніше були спільні справи, тому я хотів би знати, де його можна знайти.
— Не можу вам сказати, сер.
Було видно, що негідник не брехав.
— Що ж вони хотіли від вас? — розпитував я далі.
— Сер, здається, десять хвилин уже минуло!
— Ще ні! Але я сам скажу вам, про що вас питали ці люди. Їх цікавив ваш колишній господар — містер Маршалл. Стійте, отримаєте ще п’ять доларів, якщо продовжите розмову з нами.
Побачивши, що Бернард справді дістає з кишені гроші, Фред Баллер зупинився.
— Дякую, сер. Ви щедрі панове, не те що ці скнари Морґани і Шеллі. Тому я скажу вам більше, ніж їм. Якщо ви мали справи з Шеллі, то знаєте, що він швидше вдавиться, ніж розщедриться на кілька монет. У нього колись був компаньйон Сід…
Він раптом замовк, немов злякався слова, яке вирвалося мимоволі.
— Сідні-Ковес, не бійтеся, говоріть! Я його теж знаю.
— І з ними ви знайомі? Тоді, мабуть, розумієте, наскільки важливими іноді бувають маленькі послуги. Я не знаю, куди поїхали ці троє, але вони довго чогось шукали на місці, де стояв намет, і знайшли один документ. Якби сер Шеллі якось інакше розмовляв зі мною, він отримав би й решту документів.
— А як мені поговорити з вами, щоб отримати ці папери?
Він хитро примружився і відповів:
— Так само, як і досі.
— Отже, розмова за долари. Що це за папери?
— Листи.
— Від кого й кому?
— Сер, я боюся, що ми не домовимося.
— Назвіть ціну!
— Сто доларів.
— Чи не занадто багато, шановний? Ви крадете листи господаря, намагаєтеся їх продати капітанові розбійників, але не сходитеся з ним у ціні. А тепер думаєте, що я дам сто доларів за те, від чого відмовився Капітан? П’ятдесят, і ні на цент більше!
Я знову відгадав. Йшлося справді про листи Аллана Маршалла, і Баллер відразу пристав на мою ціну.
— Тепер бачу, сер, що у вас дійсно були спільні справи з Капітаном. З таким джентльменом, як ви, я не можу сперечатися. Згоден на п’ятдесят.
— Де папери?
— Ходімо в наш намет.