— Чарлі! — вигукнув Сем. — Не стріляй! Бий їх томагавком!
Я послухався поради досвідченого вестмена. У повітрі блиснули наші страшні бойові сокири, кілька супротивників повільно осіли на підлогу, інші вибігли за двері. Відколи я прийшов, минуло заледве дві хвилини. У приміщенні, крім нас, залишився лише господар і Баллер.
— Ти справді вкрав у цього чоловіка годинник і гроші, Чарлі? — запитав Сем.
— Ага, — відповів я. — Це він вкрав у Бернардового брата годинник і листи, а я забрав їх у нього.
Вожді племен сіу. Монтана, прибл. 1905 рік. Фото Едварда Киртіса з Бібліотеки Конгресу США.
— І після цього ти відпустив його на волю? Зрештою, це не моє діло, зате мене дуже турбує те, що він нацькував на нас тутешніх розбійників. Доведеться його покарати.
— Невже ти його вб’єш, Семе?
— Він не гідний смерті від моєї руки. Віннету, тримай його.
Апач схопив Баллера так міцно, що той не міг поворухнутися, а Сем витягнув ножа і прицілився. Потім метнув ножем, і Баллер страшенно закричав, йому відрізало кінчик носа.
— Ось так, дитино! Дуже негарно погрожувати чесним і досвідченим вестменам. Ти пхав свого носа не у свої справи, тож довелося тобі цього носа вкоротити. А де ж наш шановний господар? Ось він! Підійдіть-но ближче, ми хотіли б подивитися на вас.
Господарю явно не надто подобалося запрошення вестмена, але він послухався.
— Сподіваюся, що ви — джентльмени, — улесливо посміхнувся він, — і не відплатите невдячністю за мою гостинність.
— Гостинність? Я чогось не дочув? Ви називаєте гостинністю ціну по три долари за пляшку якоїсь гидоти?
— Я негайно поверну вам гроші!
— Залиште їх собі й перестаньте тремтіти. Хто ж буде в цій долині труїти елем золотошукачів, якщо ми вас скалічимо? Нам час іти, поки на нас знову не напали.
— Маса Сем хоче піти й не покарати господар? — раптом втрутився зазвичай сумирний негр. Мабуть, він не міг пробачити шинкареві муки, які йому заподіяв ель. — Тоді Боб сам знати, що зробити. Зараз ти будеш пити.
Він схопив одну з пляшок і простягнув її господареві.
— Пити скоро пляшка! Пити, бо Боб стріляти!
Господар був змушений випити вміст пляшки. Але щойно він допив, Боб простягнув йому наступну.
— Ще пити пляшка!
Господар випив і цю.
— Ще пляшка!
Нещасний, не приховуючи огиди, ковтав зілля власного виготовлення, але негр зглянувся над ним лише після п’ятої пляшки.
— Ха-ха-ха! — радів Боб, дивлячись на блідого господаря, якого схопила гикавка. — Тепер він носити в живіт п’ятнадцять долар отрута!
Ніщо більше не затримувало нас у долині. Віннету відпустив Баллера, який досі не міг видати ні звуку, так міцно у нього була стиснута досі горлянка, і злодій завив з усіх сил. А ми скочили на коней і поїхали геть. Біля воріт уже стояло кілька людей із рушницями, однак вони не зважилися затримати нас силою.
— А як добратися до Шорт-Рівулет? — запитав Бернард.
— Спершу ми поїдемо вгору за течією, — відповів Сем.
Незабаром ми вже були біля берегів Сакраменто, де можна було більше не боятися переслідування золотошукачів.
— Зупинімося на десять хвилин, — запропонував Бернард. — Я досі не мав часу прочитати листи Аллана.
Ми спíшилися й сіли на траву. Бернард розкрив конверти і швидко пробіг очима листа.
— Це два останніх, — сказав він. — Аллан скаржиться, що ми йому не відповідаємо, і пише, що збирається їхати. Послухайте: «…Мої справи йдуть краще, ніж я очікував. Золотий пісок і дрібні самородки я відіслав із довіреними особами в Сакраменто й Сан-Франциско, де отримав за них набагато більше, ніж заплатив сам. Таким чином я подвоїв суму, яку привіз із собою. Однак днями я збираюся покинути Єллов-Вотер-Ґраунд, тому що тут не залишилося й четвертої частини того, що видобувалося раніше, до того ж дорога стала настільки небезпечною, що я більше не наважуюся висилати золото з кур’єрами. Мої спостереження спонукають мене побоюватися, що грабіжники мають намір несподівано відвідати мене, тому я хочу зникнути звідси раптово, щоб вони не зуміли вистежити мене. Я візьму з собою усі гроші, тобто більше ніж сто фунтів золота, і поїду в долину Шорт-Рівулет, де, як кажуть, відкрили нове родовище золота. Якщо все буде так, як я планую, то там я за місяць зароблю більше, ніж тут за чотири. Звідти подамся через Лінн до Гумбольдтгафен, там я точно знайду корабель, який привезе мене назад до Сан-Франциско».