– І я щиро вітаю тебе і зичу тобі багатобагато щастя в цей день, ведмедику Пуше.
– Але ж сьогодні не мій день народження.
– Ні, не твій, а мій.
– А ти ж кажеш: "Зичу тобі щастя в цей день".
– То й що? Хіба ти хочеш бути нещасним у мій день народження?
– Ага, зрозумів,– сказав Пух.
– Досить уже того,– сказав Іа-Іа, ледве не плачучи, – досить уже того, що я сам такий нещасний: ні дарунків, ні іменинного пирога, ні цукерків, і взагалі – всі мене покинули й забули.... А коли й інші будуть нещасні...
Цього Вінні-Пух стерпіти вже не міг:
– Постій тут! – гукнув він осликові й щодуху помчав додому.
Пух відчув, що мусить негайно подарувати бідолашному Іа хоча б що-небудь, а опісля він матиме час подумати про Справжній Дарунок.
Біля своєї хатки він застав Паця, який підстрибував перед дверима, силкуючись дотягтися до дзвоника.
– Привіт, Пацю,– сказав Пух.
– Доброго здоров'ячка, дорогий Пуше,– сказав Паць.
– Що ти там робиш?
– Та намагаюся подзвонити,– сказав Паць.– Я оце йшов повз твою...
– Дай-но я тобі допоможу,– люб'язно запропонував Пух.
Він підійшов до дверей і натиснув на кнопку.
– А я оце щойно зустрів Іа-Іа,– повідомив Пух.– Бідолашний ослик дуже засмучений, бо в нього сьогодні день народження, а всі про нього забули, і він так зажурився, так зажурився, – ти ж знаєш, як він уміє... Ну от, він стоїть такий похнюплений, а я...
– Слухай, чого нам так довго не відчиняють? Невже тут живуть такі сплюхи? – дещо роздратовано сказав Пух і знову подзвонив.
– Пуше,– сказав Паць,– та це ж твій власний дім.
– Еге,– сказав Пух.– А й справді. Тим краще: прошу заходити!
Вони зайшли до кімнати. Пух відразу шаснув до буфета, аби впевнитися, чи стоїть там невеличкий горщик із медом – саме такий, якого йому треба. Горщик стояв на місці, і Пух зняв його з полиці.
– Я віднесу його Іа,– пояснив він.– А що ти збираєшся йому подарувати?
– Можна, щоб і я подарував йому горщика? – спитав Паць.– Буцімто від нас обох?
– Ні,– сказав Пух.– Це ти погано придумав.
– Ну, гаразд. Тоді я подарую Іа повітряну кульку. У мене зосталася одна від мого свята. Я зараз збігаю по неї, добре?
– Добре. Оце ти чудово придумав! Бо Іа-Іа треба розвеселити. А з повітряною кулькою кожен звеселиться. Ніхто не буде журитися, коли в нього є повітряна кулька!
Отож Паць хутенько подріботів додому, а Пух із горщиком меду завернув до струмка.
В повітрі стояла спека, а йти було досить далеко. Не встиг Пух здолати й половину шляху, як раптом відчув у всьому тілі дивне лоскотання. Спершу йому залоскотало в носі, далі в горлі, далі засмоктало під грудьми, а далі опустилося аж до самісіньких п'ят. Так, ніби хтось у ньому всередині шепотів: "Знаєш, Пуше, зараз саме час чого-небудь трішечки..."
– Ого-го! – сказав Пух.– Я й не знав, що вже так пізно!
Він сів на землю і зняв з горщика накривку.
– Добре, що я прихопив його з собою,– сказав Пух.– А більшість ведмедів у таку спеку навіть і не подумали б прихопити з собою те, чим можна трохи підкріпитися!
І він припав до меду.
– А тепер подумаємо,– сказав Пух, востаннe лизнувши денце горщика,– подумаємо, куди ж це я збирався йти. А, так-так, до Іа!
І він неквапливо підвівся з землі. Та раптом Пух усе пригадав. Адже він з'їв подарунок!
– Гай гай! – скрушно похитав головою Пух.– Ну що тепер робити? Треба ж подарувати бідолашному Іа бодай що-небудь! 0-хо-хо!
Зопалу Пух навіть не знав, куди спрямувати свої думки.
Та згодом він подумав:
"Усе-таки це дуже гарний горщик, хоча в ньому й немає меду. Якщо я гарненько його помию і попрошу когось написати збоку "Вітаю з днем народження", то Іа зможе тримати в ньому що захоче. Це буде корисна річ!"
У цей час Пух саме проходив через Дрімучий Праліс, де жила Сова, і вирішив завітати до неї в гості, бо про Сову ходила слава, що вона страх яка грамотійка.
– Доброго ранку, Сово! – сказав Пух.
– Доброго ранку, Пуше,– сказала Сова.
– Вітаю тебе з днем народження Іа і зичу тобі багато-багато щастя,– сказав Пух.
– Он як? – здивувалася Сова.
– Саме так. А що ти, Сово, хочеш йому подарувати?
– А ти, Пуше, що хочеш йому подарувати?
– Я несу йому на дарунок Корисний Горщик, в якому можна тримати все, що заманеться. А тепер я хочу тебе попросити...
– Ось цей? – спитала Сова і взяла з Пухових лапок горщика.
– Ось цей,– сказав Пух.– І я хочу тебе попросити...
– У ньому тримали мед,– сказала Сова.
– У ньому можна тримати що завгодно,– серйозно сказав Пух.– Це дуже-дуже корисна річ. І я хотів попросити тебе...
– А ти узяв би та й написав на ньому: "Вітаю тебе з днем народження".
– Так про це ж я й прийшов тебе просити! – сказав Пух.– Бо мій правопис якийсь кульгавий. Узагалі він гарний правопис, тількиот чогось трохи накульгує, і букви заскакують не на свої місця... Ти напишеш на ньому "Вітаю з днем народження"? Добре? Дуже тебе прошу!
– Просто чарівний горщик! – сказала Сова, оглянувши його з усіх боків.– А можна, я його теж подарую? Спільно від тебе й від мене.
– Ні,– сказав Пух.– Це ти погано придумала. Краще давай я спершу його помию, а тоді ти все на ньому напишеш.