Старець дав останні напучення духові Факунди, аби полегшити їй перехід у світ предків при спомозі курки, яку він обдав димом сигари і змочив краплями настоянки перед тим, як скрутити їй голову і кинути її у вогонь, де вона перетворилася на попіл. Кілька ще тверезих чоловіків підняли труну і віднесли її на плечах на цвинтар Науеля, бо небіжка не раз казала, що хоче бути похованою біля Рівасів, а не на індіанському кладовищі. Ті, хто були спроможні, йшли за труною пішки, інші їхали у двох автобусах, які я для цього найняла. Цвинтар був недалеко, випито було багато. Церемонія завершилася довкола могили, викопаної для труни, де ми навіки попрощалися з тілом Факунди і побажали гарної мандрівки її душі.
Окрім Факунди, з якою мене лучили міцні узи, того року ми втратили Кріспіна. Псові було тринадцять років, він оглух, наполовину осліп і трохи рішився глузду, як це зазвичай буває зі старими. Ветеринар сумнівався, що тварини можуть страждати на деменцію, але я бачила, як мій брат Хосе Антоніо усе більше заглиблювався в лабіринт забуття, і кажу тобі, Каміло, що в Кріспіна були такі самі симптоми. Він помер на руках Етельвіни, з’ївши рублену котлету, бо в нього залишилося мало зубів, — завдяки милосердній ін’єкції, яку зробив йому той самий ветеринар, який заперечував його стан. Я забилася в найдальший куток в домі: була нездатна спостерігати кончину цього вірного друга. Тебе ми не сповістили, бо ти би дуже журився через те, що не міг бути разом з ним у ту мить; ми сказали тобі, що він тихо згаснув у моєму ліжку, де він спав, відколи ти пішов в інтернат.
Коли ти вступив до семінарії, мені довелося навчитися любити тебе віддалік. Навіть не розповідатиму тобі, як це було важко, Каміло, доки я не призвичаїлася до листування. Одного дня ти зможеш перечитати свої листи і пережити шумування своєї молодості, коли за товариша ти мав Ісуса, і ті роки напруженого вивчення філософії, історії та теології, настіж розчинених вікон у людське знання. Тобі пощастило мати добрих вчителів, які навчили тебе вчитися, знати, чого ти не знаєш, і запитувати. Декотрі були справжніми ерудитами. Пригадуєш того старого, який викладав тобі канонічне право? На першому уроці він сказав, що ти вивчиш цей предмет зі споду і з лиця... аби мати змогу знайти виверт, який допоможе визволити людину. Мені здається, ти завжди це робив, ти досконально опанував цю науку.
Сам ти також умієш викрутитися. Я дізналася, що недавно тебе покликав до себе єпископ, аби дати прочухана за те, що ти уділив шлюб парі лесбійок: обидві були вбрані в біле і дуже щасливі. Він тицьнув тобі під ніс весільне фото, яке з’явилося у Фейсбуку.
— Це схоже на перше причастя, — пожартував ти.
— Ви мусите визнати свою помилку і вибачитися! — зажадав від тебе єпископ.
Ти викрутився від обітниці послуху.
— Залишаю за собою право повідомити пресі те, що ви мені наказали, Ваша Еміненціє. Я не можу визнати помилку, це б суперечило моєму сумлінню, бо я вірю, що кожна людина має право на любов. Я усвідомлюю наслідки.
Ти розповів мені про це по телефону, і я записала, щоб не забути, бо саме так ти відповідав, коли був малий і я ловила тебе на якомусь шалапутстві: «Я не можу просити пробачення, бабусю, бо це б суперечило моїм переконанням. Кожна людина має право шпурляти яйцями з рогатки, але якщо тобі так хочеться, можеш мене покарати». Вже тоді, у десять років, ти знаходив єзуїтські доводи.
Ти ніколи не хотів розповісти, чому тебе відправили в Африку, але я припускаю, що тебе покарали, щоб змусити замовкнути, коли ти намагався викривати педофілію декого з твоїх колег, або ж ти попросився поїхати місіонером через любов до ризику — іншими словами, з тієї самої причини, через яку переконав свого дідуся Хуліана повезти тебе поплавати поміж акул, коли тобі було одинадцять років. Я мало не вмерла, коли дізналася, що тебе опустили в клітці із фотопристроєм в море, яке кишіло цими хижими бестіями, поки твій дідусь на борту човна попивав пиво з капітаном.
Попервах ця християнська місія в Конго видалася мені поетичним проектом, який годився для одухотвореного роману ХІХ сторіччя: молоді ідеалісти поширюватимуть свою віру і поліпшуватимуть умови життя варварського народу. Мене розчулило те, що ти вчитимеш суахілі — ти, хто заледве вивчив англійську мову і так-сяк говориш нею з бандитським акцентом. Ти з більшим захватом працював руками, ніж правив літургію, але надто оптимістичний тон твоїх листів мене насторожив. Ти щось приховував.