Міс Тейлор посідали ті самі сумніви, що й мене, однак я була заручена з Фабіаном, в очах усіх ми були парою, і не було вагомої підстави дати цьому доброму чоловікові облизня. Мені здавалося, що без нього я приречена лишитися старою панною. У мене не було ні таланту, ні особливого покликання, яке б вказало мені життєвий шлях, відмінний від того, якого сподівалися від жінки. Те бунтарство, про яке згадувала міс Тейлор, замість додати мені наснаги для того, щоб взяти власну долю у свої руки, мене гнітило. Я хотіла бути такою самою, як вона і Тереса, але ціна була надто високою. Я не наважувалася обміняти безпеку на свободу.
Ми з Фабіаном побралися 1945 року, майже п’ять років пробувши нареченими — буцімто платонічними, як то було заведено, але на ту пору я вже якийсь час не була незайманою: втратила цноту, сама того не бажаючи, під час фіглів-міглів з Фабіаном. Я виявила це однієї ночі, побачивши, що моя спідня білизна поплямлена кров’ю, хоча я не менструювала, однак я змовчала і не розповіла про це Фабіанові. Не запитуй мене чому, Каміло. Наші борюкання відбувалися, як завжди: ми, напівоголені, збуджувалися до шаленства, відчуваючи вину, незручність, страх і ніяковість — аби він врешті чувся засоромленим, а я лишалась невдоволеною. Відколи я переїхала у Сакраменто, ми бачилися значно рідше. Коли він приїздив, то поселявся в готелі, де ми могли би зустрічатися, якби він дозволив. На ліжку в доброму готелі ми могли б кохатися обдумано і з презервативами, які були доступні кожному чоловікові. Жінкам їх не продавали. Ми мусили би бути дуже обачними, адже Хосе Антоніо, якби щось запідозрив, убив би мене, як не раз погрожував. Моїм обов’язком було дбати про його честь і честь родини, казав він, та коли я запитала його, який зв’язок між його честю і моєю незайманістю, він обурився.
— Безсоромниця! Ось які ідеї вкладає тобі в голову Тереса!
У деяких аспектах мій брат був троглодитом, але не думаю, що він виконав би свою погрозу. У глибині душі він завжди був добрим хлопцем.
Дозволь мені зробити відступ, Каміло, і пояснити тобі про засоби контрацепції, хоча не думаю, що ця тема тебе обходить. Моя мати не могла запобігти народженню шести дітей і кільком викидням, доки не застосувала метод, запропонований першою в країні жінкою-лікарем, яка поширювала інформацію, ризикуючи тим, що церква піддасть її анафемі, а влада заарештує. Дотримуючись порад, викладених у брошурі тієї лікарки, яку мати проштудіювала потай від свого чоловіка, перед статевим актом вона спринцювала піхву гліцерином, а після нього — розведеним у теплій воді перекисом водню за допомогою знарядь, які вона ховала в коробці для капелюшків. Вона знала, що Арсеніо дель Вальє, який оженився, аби підняти престиж свого прізвища, породивши якомога більше нащадків, шляк би трафив, якби він побачив, щó лежить в тій коробці. Не раз вона чула від нього моралі про священний обов’язок жінки приводити на світ здорових дітей — так, як це робила його мати. Коли я оголосила, що врешті виходжу заміж, тітка Пілар вручила мені причандали для спринцювання, загорнуті для прикриття в газету, і пошепки, напівмертва від сорому, пояснила мені, як ними користуватися.
Врешті-решт мені забракло відмовок, аби й далі відкладати весілля, і ми оголосили, що візьмемо шлюб у жовтні, не підозрюючи, що світова війна завершиться за місяць до того. Зазвичай весільний бенкет влаштовувала родина нареченої, але Шмідти-Енґлери напрочуд делікатно, аби не образити нас, наполягли на тому, щоб він відбувся в готелі «Баварія». Вони були на вищому суспільному й економічному щаблі, ніж ми.
Мої тітки струсили порох з ножної швейної машинки, аби доповнити мій посаг, їм допомагала Люсінда, яка вже не їздила верхи по окрузі, аби навчати дітей: їй було за сімдесят і, як вона казала, її тіло вже не витримувало стільки гецкання. Вони пошили постіль з вишитими ініціалами наречених і скатертини різного розміру, але я не схотіла, щоб на мене підігнали шлюбну сукню моєї матері, яка лежала в коробці, пересипана нафталіном, з кінця минулого сторіччя. Я хотіла власну сукню, без пожовклих мережив. Міс Тейлор купила в столиці модний весільний убір нареченої і передала мені його поїздом. Він був з білого атласу, скроєний по косій, щоб підкреслити фігуру, і доповнювався токою, яка надавала мені вигляду медсестри.
Ми взяли шлюб у прегарній церкві, збудованій першими німецькими іммігрантами в регіоні. Я увійшла під руку з Хосе Антоніо, єдиним з моїх братів, який був на весіллі, тітоньки розчулено плакали, оточені Рівасами, Торіто, Факундою, міс Тейлор, Тересою й мешканцями маленького сільця Науель. По один бік нави стояли родичі та друзі нареченого — високі, світлі й гарно вбрані, по інший — мої, значно скромніші з вигляду.