Він посадив на води озера літак-амфібію, на борту якого були два члени данської королівської родини та їхні супутники, які перебували в нашій країні з офіційним візитом і їм схотілося порибалити в наших річках. Вони оселилися в готелі «Баварія», найкращому в окрузі, де їх прийняли без зайвої помпи, наче йшлося про звичайних гостей. Ця удавана простота була ідеєю моєї свекрухи, яка влучила в саме око, бо високородні данці продовжили свій візит і залишилися в нас іще на тиждень. Там, у готелі «Баварія», на очах моєї пронозливої свекрухи і зовиць, що тамували смішки, я познайомилась із Хуліаном.
Він сидів на поручнях тераси, однією ногою опершись на землю, із цигаркою в одній руці і склянкою віскі в іншій; на ньому були штани кольору хакі і біла сорочка з коротким рукавом, що відкривала очам його груди та плечі атлета. Він випромінював щось сексуальне і небезпечне, схоже на стримувану силу великого звіра, і я ясно відчула її з відстані у кілька метрів. Не можу означити її в інший спосіб. Ця невідпорна чоловіча енергія Хуліана, що вирізняла його замолоду, лишалася незмінною до його смерті, яка настала через сорок з гаком років.
Заціпенівши, я з переляком і раптовою прозорливістю осягнула, що в ту мить моє життя невідворотно перекидається догори дриґом. Він, мабуть, відчув всю силу мого передчуття, бо повернувся в мій бік із зацікавленим напівусміхом. Минуло кілька довгих митей, заки він опустив другу ногу на землю, поставив склянку на перила і рушив до мене тією своєю гонористою ходою, як у ковбоїв у вестернах. Згодом він запевняв мене, що відчув те саме, що й я: впевненість, що досі ми жили, шукаючи одне одного, і нарешті знайшли.
Він спинився за два кроки від мене, перебігши з ніг до голови поглядом аукціоніста. Я відчула себе голою в своїй скромній білій літній сукні.
— Ми знайомі, чи не так? — запитав він.
Я мовчки кивнула.
— Ходімо, — додав він, розчавивши цигарку ногою і простягаючи мені руку.
Ми майже бігом спустилися на берег озера стежкою, що вилася поміж квітучих терас; я йшла за ним, загіпнотизована, не відпускаючи його руку і не думаючи, що мене можуть бачити мій чоловік і половина його рідні. Я не опиралася, коли він, вклякнувши на пісок, потяг мене за собою і поцілував з новою для мене і лячною силою.
— Ми мусимо кохатися, — ствердив він, і я знову кивнула.
Так почалася пристрасть, яка покладе край моєму шлюбові та визначить моє майбутнє. Хуліан Браво призначив мені побачення в своїй кімнаті, і через півгодини ми посеред дня цілком оголені з розпусною нестямністю досліджували одне одного в готелі моєї свекрухи, за кілька метрів від мого чоловіка, який пив пиво з данцями і за допомогою перекладача пояснював їм захопливу техніку штучного запліднення. А на другому поверсі, посеред чотирьох дерев’яних стін, що пахтіли реліктовим лісом, при світлі, ледве приглушеному грубою шторою з невибіленої мішковини, на м’якому ліжку, засланому лляною постіллю, як усі ліжка в готелі, я у двадцять вісім років пізнала дивовижні варіанти насолоди і фундаментальну відмінність між мало натхненним чоловіком і коханцем з любовного роману.
До того дня, коли я зустрілася із Хуліаном Браво, незнання мого власного тіла було настільки вражаючим, що це можна пояснити лише часом і місцем, де мені випало народитися. Мене виховувала манірна мати, що мала шестеро дітей, яких їй послав з небес маленький Ісус, як запевняла вона мене пошепки, і дві тітки, старі панни, які ніколи не згадували «нижні землі», тобто частину тіла від талії до колін. Тітка Пія померла незайманою, а щодо іншої, то хтозна, бо під старість вона могла зійтися з Бруно Рівасом, але ніколи мені у цьому не зізнавалася. Що стосується Джозефіни Тейлор, то вона обмежилася тим, що показала мені зображення людського тіла у своїй книжці, бо попри свої революційні ідеї була такою самою ханжею, як мої тітки. Від неї я навчилася роздягатися і вдягатися зі спритністю циркового трюкача, аби уникнути вульгарності голизни. У мене не було подруг мого віку, я не ходила до школи; свої убогі знання я запозичила від домашніх тварин, що спарювалися. Після заміжжя я все одно роздягалася, як навчила мене міс Тейлор, і з Фабіаном ми кохалися у потемках і мовчки: я не уявляла, що можна по-іншому, а для нього ці наші зустрічі були менш цікаві, ніж розмноження великої рогатої худоби.