Хуліан із природністю пуми двома ривками здер з мене сукню, не давши мені змоги протестувати. Поцілунком заглушив мій переляканий скрик, тож я облишила будь-який опір, бажаючи розтанути і зникнути в його обіймах, назавжди залишитися тут, за зачиненими дверима, і вже нікого ніколи не бачити, лишень його. Він обдивився мене зусібіч, вимірюючи, зважуючи в руці і захоплено відгукуючись про форму моїх грудей та стегон, блиск волосся, гладкість шкіри, пахощі мила, що линули від мене, та інші аспекти, на які я ніколи не звертала уваги і які, правду кажучи, не були якимись особливими.
Він помітив, що я від цього переліку шаріюсь, і майже відніс мене до великого дзеркала на дверцятах шафи, в якому я побачила оголену, тремтячу і розпатлану незнайомку, саме втілення розпусти, яке б ужахнуло моїх тіток, але допомогло мені розслабитись, бо в ту мить мені було вже не до церегелів і на все начхати. Далі він знову відвів мене у ліжко і цілу вічність з розкішною неквапливістю та чудовною зухвалістю пестив мене, нічого не чекаючи натомість, нашіптуючи якісь дурниці, ніжні і соромітні слова. Контраст між моєю незграбністю і його досвідченістю, либонь, був комічний, та це не охолодило його запалу, а лиш примножило намагання дати мені насолоду.
Сподіваюся, Каміло, тебе не шокує ця побіжна згадка про секс. Вона потрібна для того, щоб ти зрозумів, чому я на багато років підпала під владу Хуліана Браво. В моєму житті були коханці, однак не буду вихвалятися — було їх небагато. Найкраще кохатися кохаючи, але того дня з Хуліаном Браво йшлося не про це. Не було ніякого кохання, лише чисте і просте жадання, тваринна, неприхована хіть — без манівців і докорів сумління, пристрасть, що не зважала ні на кого й ні на що: ми були єдиним чоловіком і єдиною жінкою в цілому світі, які віддалися безмежній насолоді. Одкровення оргазму було таким самим драстичним, як і відкриття жінки, яка ховалася всередині мене, тієї незнайомки з дзеркала — безсоромниці, зухвалої та щасливої невірниці.
Ми провели разом увесь день, і, гадаю, Фабіан у ті години мусив розпитувати, чи хтось мене бачив. Я почула удар гонга, який сповіщав, що в їдальні накрито вечерю, і зрозуміла, що мушу прогнати дрімоту, яка не давала мені розплющити очі чи поворухнутись — я була цілком виснажена. Хуліан лишив мене лежати в ліжку, а сам швидко вдягнувся і вийшов. Не знаю, як йому вдалося роздобути на кухні хліб, сир, копченого лосося, виноград і пляшку вина, ані те, як з усім цим підвечірком він зумів піднятися до себе в кімнату, не збудивши нічиїх підозр. Ми їли, сидячи голяка на підлозі, я пила вино з його уст, а він їв виноград з моїх.
Я змогла роздивитися його, як він це робив раніше зі мною, й оцінити. Без сумніву, то був найпривабливіший з чоловіків, яких я бачила так зблизька за все своє життя: мускулястий, гнучкий, загорілий з ніг до голови через заняття спортом просто неба — наче засмагав без одягу, з темним волоссям і світлими очима, які були то зеленими, то синюватими залежно від освітлення, і перетворювалися на щілинки, коли він заразливо сміявся, з глибокими зморшками, наче вирізьбленими різцем на обличчі. Тоді я ще не знала, але дуже скоро дізналася, що в нього ніжний тенор і що в часи економічної скрути він заробляв на прожиток, співаючи в кабаре в Англії та в Сполучених Штатах.
Тої ночі я не вернулася додому. Прокинулася на світанку в обіймах Хуліана у сповитку зі зібганих простирадл, змокріла від поту і сексу, ошелешена, не пам’ятаючи ясно, де я. Доперва за хвилину зрозуміла, що вже ніщо не буде таким, як було. Я мусила зустрітися з Фабіаном і пояснити йому, що сталося.
— Спокійно, Віолето. Це можна владнати. Скажи своєму чоловікові, що погано почувалася і заночувала в готелі, — подав мені ідею Хуліан, побачивши мій неспокій, але таке алібі нікуди не годилось.
— Ми в готелі моєї свекрухи. Якби я спала сама, вона б це знала, бо я би займала якусь кімнату.
— Що ти збираєшся сказати Фабіанові?
— Правду. Зрозумій, я не можу до нього вернутися.
— Послухай, багато чоловіків заплющують на це очі, аби уникнути проблем. Що б ти не сказала — він повірить, — відказав він, переполошений.
— Ти це знаєш з власного досвіду? — запитала я, відчуваючи, що ступаю на слизький ґрунт.
— Я не цинік, Віолето, а практичний чоловік. Нас ніхто не бачив, ми можемо уникнути тарапат. Я не збираюся ламати твоє життя...
— Воно вже зламане. Що ми тепер робитимемо?
Ми квапливо вдягнулись, і він вийшов раніше за мене. Я пригладила його гребінцем волосся і, не вмиваючись, навшпиньки пройшла двома коридорами, молячи Бога, аби мене ніхто не побачив. Зачекала, причаївшись в садку, і через кілька секунд Хуліан посадовив мене в один з автомобілів, які були у розпорядженні данців, і відвіз на станцію, де я сіла в поїзд, що їхав у Сакраменто. О десятій ранку я вже була в офісі «Рустикальних будиночків», з моїм братом.