Брат зателефонував Хуліанові в маєток моїх свекрів, куди того запросили на виїжджування коней. Виявилося, що він чемпіон з конкуру — ще один з його талантів, про який я не знала, — і так добре розуміється на конях, що ще ні разу не втратив грошей, роблячи ставки на перегонах.
— Вам краще негайно приїхати у Сакраменто, юначе. Нам треба поговорити, — звелів йому мій брат погрозливим тоном, який не допускав зволікань.
Залякати Хуліана Браво було неможливо. Він кілька років важив своєю головою на війні, полюбляв екстремальні види спорту, стрибав з парашутом у серці Амазонки, займався серфінгом на найвищих у світі хвилях в Португалії, без мотузок спинався на недосяжні вершини Анд. Грав із вогнем. Його безрозсудна сміливість неминуче мала привести його до темних оборудок, але це станеться пізніше, коли його найме мафія. З’явився він на виклик мого брата не через страх, а тому, що його зворушила ніч, яку ми провели разом, і його не покидали думки про мене.
Наступного дня Хуліан приїхав у Сакраменто на першому ж поїзді і залишився зі мною до кінця тижня, коли йому довелося вернутися до готелю «Баварія» і до своєї амфібії на озері, щоб відвезти данців назад у цивілізацію.
11
Ці дні ми з Хуліаном провели, віддаючись підпільній оргії: займалися коханням і пили біле вино — то було єдине наше заняття. Я нічого не пояснювала своєму братові, однак він зрозумів, що втримати мене не зможе ніщо і краще зачекати, коли пристрасть згасне і я прийду до тями. Я занурилась у п’янку твань вдоволеного і відразу ж відродженого бажання, бо ніщо не могло наситити оте моє всепереможне пожадання того чоловіка. Мені хотілося назавжди лишитися в його обіймах і зректися світу, який існував за межами цієї кімнати, крижаного світу, в якому не було його.
Я залишалася в його готельній кімнаті, гола чи накинувши на себе одну з його сорочок, бо мала з собою лише те, що було на мені, коли я покинула готель «Баварія» — чекаючи його, передчуваючи, рахуючи хвилини й години, які я провела на самоті. Їх було багато, бо Хуліан не любив сидіти в чотирьох стінах і йшов у кінний клуб, щоб покататися верхи, чи їхав за місто до своїх друзів. Я про все забувала, зачувши за дверима його кроки і побачивши його на порозі — мужнього, усміхненого, спітнілого від фізичних вправ, владного і задоволеного. Тих митей, коли ми були разом, і ночей, коли я спала, притиснувшись до його тіла, було достатньо, аби розсіяти мої сумніви і живити мою підліткову ілюзію. Я з головою поринула в любов до нього з тією абсолютною покорою, яка тепер, через багато років, здається мені незбагненною. Я згубила розум і спокій: мені до всього було байдуже, аби лиш бути з ним.
Згодом, коли мені довелося покинути готель, я купила необхідний одяг і червону губну помаду, щоб додати собі відваги, та оселилася в помешканні Хосе Антоніо, не маючи наміру вертатися до свого попереднього життя, як заявила Фабіанові, коли він повернувся з Аргентини і прийшов за мною з букетом квітів. Він повторив, що не погодиться визнати наш шлюб недійсним, і запитав, як я збираюся давати собі ради сама, бо, з огляду на все, за тим клятим льотчиком запав і слід.
Хуліан не зник, як припускав Фабіан. Він приїжджав зустрітися зі мною, коли йому не заважала робота, і кожна зустріч додавала ще одне кільце до ланцюгів, в які я сама себе закувала практично без жодного зусилля з його боку. Після війни він якийсь час працював у торговельній авіації, доки не купив свій літак-амфібію і зайнявся перевезенням пасажирів і товарів у місця, де не було посадкових смуг. То був живописний літальний апарат жовтого кольору, на якому він літав Південною Америкою за приватними контрактами. На той час південь нашої країни був відомий як рай для тих, хто полюбляє рибалити і спостерігати за птахами, тож він часто приїжджав сюди зі своїми клієнтами. Я зустрічала його, рахуючи хвилини і години, впродовж яких ми будемо разом, і прощалася з ним, позначаючи його відсутність у календарі.
Гадаю, моя сліпа наївність спантеличила його, він не міг здихатися мене, як, либонь, планував, і опинився в павутині кохання, якому не було місця в його сповненому пригод житті. Я вчепилася в нього з тугою сироти і не бажала бачити ту гору перешкод, які чекали нас попереду, але не це зламало його опір, а Хуан Мартін.