Це була постійна причина наших сварок: мій бізнес. Як ти знаєш, Каміло, я маю нюх на гроші: я заощаджувала, вміла інвестувати і жила скромно. Хуліан оцю мою поміркованість щодо грошей вважав скупістю, ще однією з моїх вад, та критикуючи, він за п’ять хвилин міг вициганити в мене те, що я заробила за рік.
15
Мій брат Хосе Антоніо і Джозефіна Тейлор, єдині, хто знав про насильство з боку Хуліана, не раз докоряли мені за те, що я йому потураю. За їхнім наполяганням я врешті-решт звернулася до психіатра, аби він допоміг мені позбутися емоційної залежності, яка мені так шкодила.
Лікар Леві був євреєм, який вчився у Відні разом з Карлом Юнгом, викладав в університеті та писав книжки: одним словом, був світилом. Думаю, мав років вісімдесят, хоча, цілком ймовірно, він був молодший, лише пошарпаний стражданням. Він знав Хуліана, бо був одним із тих іммігрантів, яких той після війни підпільно привіз до нас в країну своїм літаком-амфібією. Він втратив усю свою рідню в концентраційних таборах, але це страшне горе не залишило в його серці гіркоти, а лише безконечну співчутливість до людської слабкості. Мені було соромно своїми нікчемними сентиментальними проблемами відбирати час у людини, яка пережила Голокост, але він заспокоював мене одним лише своїм поглядом. Він зачиняв двері свого кабінету, й у цій забитій книжками кімнаті спинявся час: не було нічого, лише він і я.
— У мене було дуже банальне життя, лікарю Леві. Я не зробила нічого вартого згадки, я посередність, — сказала йому під час одного сеансу.
Він відповів, що всі життя є банальними і всі ми є посередностями, залежно від того, з ким себе порівнюємо.
— Навіщо вам трагічне життя, Віолето? — запитав він і голос його затремтів, без сумніву, він думав про страждання, які випали на його долю. — Є таке китайське прокляття: «щоб ти прожив цікаве життя». Відповідно благословенням було б: «аби ти прожив банальне життя», — додав він.
Завдяки лікарю Леві, який вів мене за руку, мені вдалося розлучитися з Хуліаном. Це сталося не скоро, то був тривалий шлях самоаналізу, який розпочався з мого дитинства у великому домі з камеліями, де я виявила тіло мого батька, пройшов краєвидами пам’яті, де були міс Тейлор, мої тітки, ферма Рівасів, пересувна школа, напад Паскуаля Фрейре, від якого мене врятував Торіто, а також Фабіан, Хуліан і мої діти, і який привів до мене п’ятдесятирічної, змореної боротьбою та самотністю.
Я почала з того, що попередила Хуліана, аби він уже не розраховував на те, що я витягатиму його з халеп, фінансуватиму його вибрики, сплачуватиму його борги, творитиму дива з його бухгалтерією чи збиратиму докупи те, що він нищить на своєму шляху. Що й ноги моєї не буде в рожевому марципані в Маямі: жодних загиджених банкнот у пральній машині, гангстерів і шпигунів. Якщо він захоче зустрітися зі мною, йому доведеться зупинятися в готелі і ставитися до Хуана Мартіна з повагою. І наостанок довела до його відома, що якщо він знову підніме на мене руку, то справді про це пошкодує.
— Вам потрібна буде сила і ясність думки, аби досягти своєї мети, Віолето. Раджу вам утримуватись від алкоголю, коли ви з Хуліаном, — сказав мені лікар Леві.
Доти я не пов’язувала це з тією владою, яку мав наді мною Хуліан.
Хуліан подумав, що це ще одна із тих пустих погроз, які я повторювала роками, але цього разу мої тили прикривав лікар Леві. Через два місяці, стомившись благати, аби я приїхала в Маямі допомогти йому, він здався і доручив іншій людині займатися головоломками, які він називав своїми справами, але насправді то були контрабандні й бандитські оборудки. Тією людиною стала Сораїда Абреу, багаторічна і на все готова молода коханка, з якою я пила мартіні в готелі «Фонтенбло». Це був чудовий вибір, бо вона була професійним бухгалтером, а до того ж діловитою, обачливою і готовою служити йому правдою та вірою, як колись я. Та коли я з божевільними цифрами подвійної бухгалтерії давала собі раду інстинктивно, у неї був метод і досконале знання американських законів. Вона знала, як вести таємні рахунки, ухилятися від податків і відмивати гроші. Хуліанові з нею було значно краще, ніж зі мною.
Уявляю, як ця королева краси, з її вигинами і лев’ячою гривою, намагається змусити Хуліанових компаньйонів та клієнтів поважати себе і відганяє тимчасових коханок. Мені вона казала, що є методичною — це необхідна умова для її професії, несумісна з марнотратством; її батьки були дуже строгими і вона вчилася у монастирській школі. Час від часу вона телефонувала мені, аби розповісти про останню мелодраму чи попросити про пораду. То була імпозантна, владна жінка, впевнена у собі і своїх судженнях, які звучали комічно, коли вона виголошувала їх своїм тоненьким голоском. Сумніваюсь, що Хуліан міг би підкорити чи залякати її, гадаю, під час сварки вона могла б розчавити його, як таргана.