Психіатр прийняв нас разом з директоркою клініки, жінкою з Індії, яку не злякали Хуліанові погрози подати на клініку до суду за недбальство.
— Це не в’язниця, пане Браво. Ми не утримуємо наших гостей насильно, — сухо заявила вона йому і перейшла до пояснень того, як лікували Ньєвес.
Під час дезінтоксикації, яка була найважчою частиною лікування, їй кололи заспокійливе, аби вона перенесла її якомога легше. Потім було кілька днів відпочинку і відновлення з ваннами і масажами в спа, доки вона не почала нормально їсти і виявила готовність брати участь у сеансах індивідуальної та групової терапії. Її поведінку вони описали як попервах агресивну і глузливу, та згодом вона потроху заспокоїлася і ворожість перейшла в мовчання. Й нарешті, за кілька днів до того, як покинути клініку, вона почала говорити про своє минуле, яке передувало важким наркотикам. Ньєвес була прикладом емоційної незрілості, вона застрягла у віці чотирнадцяти чи п’ятнадцяти років і розривалася між любов’ю і ненавистю до батька, який є всюдисущою постаттю в її психіці, між залежністю і потребою віддалитися від нього. Вона покинула клініку якраз тоді, коли почала досліджувати дитячі і підліткові травми. Не могла з ними справитися, сказали нам. Тут Хуліанові урвався терпець.
— Не розумію, яка з усього цього користь! Ви не зуміли допомогти моїй доньці. Втрачені гроші і час!
Він підвівся і вийшов, гримнувши дверима. Через вікно я бачила, як він розмашисто крокує всипаною камінцями стежкою в садку.
Я залишилася, щоб отримати звіт про стан здоров’я моєї доньки, який її батько мав вислухати з уст професіоналів, але коли я хотіла переповісти його йому, він змусив мене замовкнути.
— Це не лікарі, це шарлатани! — закричав він.
— Ти мав би з’ясувати це перед тим, як насильно запроторити туди Ньєвес, — відперла я йому.
Окрім фізичного виснаження, спричиненого наркотиками, моя донька зробила кілька абортів, страждала від недоїдання, остеопорозу і виразки шлунку; через цистит і венеричну хворобу їй прописали антибіотики.
Хуліан знову намагався розшукати свою доньку, та цього разу Рой відмовився йому допомагати.
— Зрозумій, Браво, ти вже не маєш над нею влади, дай їй спокій. Якщо Ньєвес захоче, щоб ти їй допоміг, вона знає, де тебе шукати.
Змарнілий від фрустрації та душевного болю, Хуліан повернувся в Маямі.
У нашу останню ніч я попрощалася із Роєм без сексу, бо в кімнаті був привид Ньєвес, який спостерігав за нами. Кілька годин ми сиділи обнявшись, і врешті я заснула, притулившись до русалки, витатуюваній на його плечі культуриста. Наступного ранку він відвіз мене в аеропорт, на прощання поцілував в уста і сказав, що ми будемо підтримувати зв’язок.
17
Приїхавши у Сакраменто, я геть чисто розклеїлася в присутності Хосе Антоніо і міс Тейлор, які мене там чекали. У столиці я затрималася лише на одну годину в аеропорту, перед тим як вилетіти на південь, бо Хуан Мартін був на півночі, куди поїхав з іншими студентами з факультету журналістики знімати документальний фільм. Я розповіла їм про Ньєвес, проклинаючи Хуліана Браво за ту шкоду, якої він завдав своїй доньці, за безсердечність, з якою він ставився до свого сина, за насильство щодо мене. Вони дали мені можливість облегшити душу і вволю поплакати. А потім ввели в курс того, що діялось в нашій країні, бо я не дуже звертала на це увагу.
Здається неймовірним, що я могла не знати що коїться, єдиним поясненням цього є те, що я була цілком поглинута своєю власною мелодрамою; політика не зачепила мої підприємства і в мене було достатньо засобів, аби платити домашній прислузі і купувати все, що захочу, на «чорному ринку». Мені ніколи не доводилося стояти в черзі, щоб купити цукор чи олію, це робила куховарка. У своєму кварталі, як у столиці, так і в Сакраменто, я жила віддалік вуличних безпорядків. Дуже зрідка мені доводилося їхати у середмістя і мати справу з життям вулиці та невдоволенням людей. Про масові маніфестації я довідувалася з телевізора, де сцени колективного пориву здавалися радше веселими, ніж буйними. Я кидала лише побіжний погляд на плакати, на яких радянські солдати тягнули дітей в сибірський ГУЛАГ, що їх розвішували праві, чи на мурали з робітниками й селянами в обрамленні голубів миру і прапорів, які малювали ліві.
Мої друзі, родичі та клієнти були опозиціонерами, і неодмінною темою розмов були звинувачення уряду в порушенні Конституції, наповненні країни кубинцями і озброєнні народу для революції, яка покінчить з приватною власністю. Якщо президент з’являвся на екранах, щоб обстоювати свою програму, я перемикала канал. Мені не подобався цей зверхній чоловік, зрадник свого класу, панок в італійських костюмах, який називав себе соціалістом. Та і яка різниця між соціалізмом і комунізмом? Хосе Антоніо пояснював мені, що це одне і те саме, і ніхто не хотів бачити, як наша країна стане сателітом Радянського Союзу. Мій брат непокоївся економічною кризою, яка рано чи пізно нас зачепить, і зіпсутою репутацією в нашому соціальному колі через контракт «Мого власного дому» з урядом. Гаслом було саботувати, уникати співпраці, але не ми одні діставали в такий спосіб прибуток. Майже усі громадські роботи здійснювалися через приватні контракти.