Томас упав навколішки.
Він знав цих мерців.
Саме вони врятували глейдерів. Буквально вчора.
Розділ 4
Намагаючись не дивитися на трупи, Томас підвівся. Чи то дійшов, чи то дошкандибав до Ньюта, який досі стояв біля ряду вимикачів, повними жаху очима позираючи то на одного повішеника, то на іншого.
Стиха лаючись, підійшов Мінхо. З дверей дортуару з’являлися інші глейдери — і скрикували, зрозумівши, що бачать. У Томаса на очах хтось виблював. Хлопець і сам відчув, як до горла підступає нудота. Що трапилося? Як могло все отак перевернутися догори дриґом? Від розпачу шлунок стиснувся в тугий клубок.
А тоді Томас знову згадав про Терезу.
«Терезо! — кликав він подумки. — Терезо!» Знову і знову, заплющивши очі та зціпивши зуби. «Де ти?»
— Томмі,— покликав Ньют, хапаючи Томаса за плече. — Що з тобою?
Виявляється, Томас, зігнувшись навпіл, обхопив себе руками поперек живота. Повільно випроставшись, він спробував прогнати почуття тривоги, що гризло його зсередини.
— Сам… як гадаєш? Озирнись.
— Ясно, просто ти так зігнувся, наче від болю.
— Зі мною все гаразд, хотів тільки поговорити з Терезою. Але не зміг.
Насправді все було негаразд. І ще Томасу неприємно було нагадувати всім про свій телепатичний зв’язок з Терезою. А якщо всі ці люди навколо мертві…
— Треба негайно з’ясувати, куди її поділи, — випалив він, радіючи, що є чим зайняти мозок. Намагаючись не дивитися на повішеників, Томас оглянув їдальню у пошуках ще одних дверей, які мали б вести до Терезиної кімнати. Вона казала, що її розмістили з того боку їдальні, напроти дортуару.
Ось вони. Жовті двері з латунною ручкою.
— І справді,— погодився Мінхо. — Розійдіться, шукайте дівчину.
— Здається, я вже знайшов, — сказав Томас, дивуючись, як швидко вдалося повернути присутність духу. Він побіг до дверей, лавіруючи поміж повішениками і столами. Тереза мала бути в тій кімнаті ціла і неушкоджена, як і глейдери. Двері зачинені — добрий знак. Можливо, навіть замкнені. Сама Тереза, вочевидь, провалилася в глибокий сон, як і Томас. Тому й не відповідала.
Біля дверей він раптом згадав, що замок чимось треба ламати.
— Хто-небудь, принесіть вогнегасник! — крикнув він через плече. Сморід у їдальні стояв жахливий: глибоко вдихнувши, Томас мало не виблював.
— Вінстоне, збігай! — скомандував Мінхо за Томасовою спиною.
До дверей Томас добіг першим і смикнув за ручку. Та не поворухнулася, двері були міцно замкнені. Праворуч Томас помітив квадратну табличку з прозорого пластика, зо п’ять квадратних дюймів завбільшки. Під нею був аркуш паперу з друкованим написом:
Дивно, але найбільше Томаса зацікавило Терезине прізвище. Ну, принаймні це було схоже на прізвище. Агнес. Невідомо чому, але це його здивувало. Тереза Агнес. Уривчасті знання з історії, які майже стерла амнезія, не дозволяли згадати нікого відомого з таким прізвищем. Сам Томас отримав ім’я на честь великого винахідника Томаса Едисона. А Тереза Агнес? Він про таку й не чув.
Звісно, імена глейдерів, скоріше за все, жарт Творців, аби ще більше віддалити підлітків від їхніх батьків. Томас не міг дочекатися дня, коли довідається своє справжнє ім’я. Ім’я, що назавжди закарбувалося в пам’яті його батька й матері,— і байдуже, хто вони і де нині.
Під час Переміни, коли до Томаса повернулися фрагменти пам’яті, йому здалося, що батьки не любили його. Хай хто б вони були, а його вони не хотіли. І його забрали в Лабіринт з жахливого середовища. А тепер він відмовлявся в це вірити, а надто після сну про матір.
Мінхо поклацав пальцями перед носом у Томаса.
— Алло! Викликаю Томаса! Невчасно ти вирішив помріяти. Кругом мерці, ще й смердить, як у Казана під пахвами. Прокинься!
— Вибач, — подивився на нього Томас. — Я замислився. Дивне прізвище у Терези — Агнес.
Мінхо поклацав язиком.
— Кому зараз діло до цього? От чому це її назвали зрадницею?
— І що це за група «А» і суб’єкт А1? — запитав Ньют, передаючи Томасові вогнегасник. — Гаразд, облишмо це на якийсь час. Ламай ці довбані двері.
Взявши вогнегасник, Томас раптом розлютився сам на себе. Тереза за дверима, їй потрібна допомога, а він втрачає дорогоцінні секунди, міркуючи над безглуздим написом! Міцніше стиснувши червоний циліндр, Томас гепнув по дверній ручці. В руки вдарила хвиля віддачі, але замок уже готовий був поступитися. Томас добив його двома ударами — ручка впала на долівку, і двері прочинилися на декілька дюймів.