Тимко дав спочити коневі аж за Троянівкою. «Що їм від мене треба? – збентежено питав він себе, витягаючи вишитий кисетик. – Із самого малолітства за пасинка мене мали, ще й тепер спокою не дають. Ні! Досить! Увірвалося! Тепер у мене своя дорога…» Він припалив цигарку і раптом почув далекий, приглушений степовим безлюддям крик. Озирнувся. Від села степовим шляхом хтось гнав верхи. Сірі султани пилюки, звихреної конем, осідали на скошеній стерні. Якийсь хлопчик у білій сорочці, припавши до гриви коня, летів навздогін підводі. Тимко в тривожному передчутті зупинив підводу біля соняшникового густого, як ліс, лану, встав із воза. Завалюючись на спину коневі і натягаючи з усіх сил повіддя, хлопчик зупинив коня.
– Казав Марко, щоб ви зараз бігли додому. Повен двір міліції понаїхало. Шпіона якогось шукають, – задихаючись, пробелькотів хлопчик.
Тимко злодійкувато глянув на соняшники, майнув поглядом по нескошених житах. «А може, підводу покинути, а самому в соняхи? Га? Знайдуть Северина – обох за ґрати посадять. Ні! Удвох шкодили – удвох і відповідати будемо».
Він завернув назад підводу і, ставши на воза, чвалом погнав її назад до села. Коняка трусила задом, трахкала ногами в дощаний передок. Сіделка з’їхала набік, дуга перехнябилася, в лице Тимкові кидало гарячим вітром, міцним, як сіль, кінським потом. Проскочив околицю села, міст, в очі стьобнула голуба блискавка Ташані, завернув у свій провулок. Швидко розмотувались перед очима повішені на тинах на просушку шматки полотна. Біля двору Тимко зіскочив із воза. Відлягло від серця. Міліції нема. Під берестом у холодочку сидить Гнат, по бур’янах із палицями-щупами лазять Сергій і Денис. Гнатові жарко. Він сидить розхристаний, біля нього на траві мокрим клейончатим пітничком угору лежить картуз. При боці у Гната кобура із справжнім, стареньким, правда, револьвером.
– Нема там ніякої ями? – питав він, щулячи очі.
– Що він – дурень по бур’янах ховатися? Молодий господар його десь пильніше заховав, – говорить Сергій, промацуючи очима Тимка. «Ну, поки що ви його не знайшли, так що нічого і тріщитися», – відповідає йому поглядом Тимко і, вийнявши кисета, згортає цигарку. В цей час із бур’янів, весь сивий від полинового пилку, вилазить Денис із повною пазухою курячих яєць і викладає їх Гнатові в картуз.
– Здати в фонд оборони, – наказує Гнат своїм пойнятим і прямує до хлівця.
«Знайдуть», – охоплює відчай Тимка, а Сергій знущально усміхається:
– Ну, в якому він кутку?
– А ти пошукай, – скалить і собі зуби Тимко.
Сергій, випередивши Тимка, шепче Гнатові на вухо: «Тут він. Щоб я з цього місця не зійшов. Тут!» Коло дверей хлівця Гнат затримується і з заклопотаним виглядом шукає в нагрудних кишенях олівця. «Засвербіло в п’ятах! Кожен мнеться і заходити боїться. Ну що ж. Тепер викруту нема. Буду сидіти і ждати жданого», – думає Тимко і присідає на поріжку. Коли відкрили двері до хлівця, Гнат вийняв із кобури револьвер і голосно сказав:
– Говорить голова сільради Гнат Рева, при пойнятих Сергієві Золотаренкові і Денисові Кошарі: Джмелик Северин – здавайся!
Тихо. Тільки шелестять на городі соняшники та десь у берегах сонно кричить іволга.
– Вилазь, бо як знайдемо – гірше буде!
Знову тиша. Затамований подих трьох людей, що стоять, прислухаючись.
– Починайте обшук.
Денис і Сергій деруться на прикладок сіна, ширяють палицями по кутках. Денис бере вила, штрикає попід стінами.
– Як попаду, – сам обізветься, – сміється він.
В цей час з воріт чується крик, у хлів вривається Орися: хустка на плечах, очі горять, граблі так і ходять ходором в руках.
– Геть! Геть! – кричить на неї Тимко і тягне за плечі, але вона виривається з його рук, цупить граблями Дениса по широкій спині.
– Ти його складав, це сіно, що розриваєш?! Складав, гицелю троянівський, бубнарю хуторянський?!
Розлючена, вона дереться на прикладок, Гнат тягне її за ногу.
– Громадянко! Ми при виконанні службових обов’язків.
Вона дриґає ногою, б’є Гната в груди, мов кішка, видирається на прикладок і турляє звідти отетерілого Дениса.
– А ти що тут робиш? – витріщається вона на Сергія і підступає до нього з граблями. Сергій ковтає язик і опам’ятовується вже на землі. Останнім із двору виходить Денис із пазухою курячих яєць.