Прямуємо очевидно до доказу релігійно-звичаєвої і культурної єдности цілого первісного слов'янського розселення. Різниці, які витворилися згодом і які можемо прослідити навіть на прикладах декількох описаних святинь творилося в льокальних культах, однак зовсім виразно на спільній основі.
Врешті нас не повинна здивувати сама будова святині в Арконі. Це виразна купола на квадраті. Але ж це основний елемент усього пізнішого церковно-народнього будівництва в історичних часах. Замісць однієї куполи стрінемо щораз більше ускладнену систему цих купол або бань, аж до їх многогранного багатства в улюбленому стилі козацьких церков із численними банями. Розвиткові пізнішої архітектури із її дерев'яних прав-зорів надто багато місця і томів своїх прекрасних праць присвятив Стржиговскі, щоб доказувати цю відому істину. Отже в культурі Руґії стрічаємо клясичний приклад такого пратипу святині із куполою на квадраті і подвійною святинею внутрі із "святая святих", де містилася статуя Божества. Інші святині в
218
Штетині служили рівночасно як святиня громади для нарад чи спільної святочної трапези чи пирування.
Y всіх наведених описах стрічаємо подив для різьбарського мистецтва і технічної малярської вмілости, як теж багатства зовнішніх і внутрішніх прикрас. Це знову елемент добре відомий нашому народньому будівництві по селах. Стржиговскі вважає такі будови з дерева куди ціннішими саме з мистецького боку ніж будови з каменя. Будова з каменя була смертю для народнього мистецтва та причиною занику його самородної ге-ніяльности у дерев'яному будівництві. Грецькі будови з каменя були спочатку перекладом взорів із дерева на камінь. Старий дерев'яний стовп заступила дерев'яна колюмна, яка далі розвинулася до розмірів монументальної грецької архітектури. Цей процес занидіння народнього генія в будівництві, коли воно переходить на камінь, дасться виразно прослідити в українських селах нашого століття. Коли, йдучи за покликом моди чи захід-ніх церков, села проявили „амбіцію" мати муровані церкви, тоді голі, порожні і бідні стіни покриті вапном заступили складність архітектоніки і всю красу різьби народнього стилю. Ці прекрасні святині нищили варвари із Заходу, а затриманий і розвинений народній стиль пізніших християнських церков винищує сьогодні большевицький варвар під протести деяких самих комуністів. („Собор" — Гончара). Як засвідчують наші джерела всі ці святині були спалені християнами.
Тут доводиться відмітити чи не найсмішиіший і найбільше жалюгідний елемент християнської пропаганди. Отже пише Саксонець байочку, як із горючої святині вискочив сам Чорт у подобі звіряти і щез на очах всіх. Якщо цей Чорт мав таку силу, щоб щезати, коли йому треба, то чому ж він не щез у святині, себто у своїй святині Чорта. А вибіг надвір, щоб показатися і потвердити тріюмф... християнської пропаганди. От дивіться був там сам Чорт і його прогнали. Зовсім незрозуміло, чому він боявся вогню, що його так припекли вогнем. Вогнем і мечем нищили християни не Чорта, але високу і мудру старовинну віру та цілі народи, які винищували чи уярмлювали разом із прогнанням оцього Чорта. Пишемо його з великої букви, бо це ж мала б бути теж метафізична істота.
Очевидно існували школи і традиція цього високого мистецтва будови святинь, які викликали високий подив тих варварів, які ці святині дощенту розруйнували. Існували теж школи теології для стилю символічного зображення Божества, як наприклад Чотириголового чи Триголового в Арконі і Штетині. Християнські зображення Христа в пізніших століттях як