221
Мішали нас греки із скитами і всі землі на північ від берегів Синього моря — Руського моря, називали „Скитією". Називали „скитами" ще Лев Діякон воїнів Святослава та й усю тодішню Русь, хоч знав він назву "гой Рос", як я це доказав у моїх працях про Святослава. Отже, ще й північні води старої Ру-си звалися скитськими. А тут ще й на додаток помішання — Адам Бременський виразно мішає нас із греками, хоч бувало, що жили й греки у славному Києві.
Як я згадав, не будем всіх тих помішань розплутувати. Поза тими подробицями чи важливими справами залишиться важливе для нашої студії ствердження про надзвичайну гостинність громадян города Юмни.
Залишиться теж важливе ствердження про славу великого Києва, який у той уже час уважали далекі народи в західній Европі городом із казки, що був суперником для скиптра Царгороду. Славним київським купцям оплачувалася їзда подіями аж на острів Волинь, щоб торгувати багатством Києва і багатством усіх північних народів. Були для тих купців усякі розваги в Юмні і в... Царгороді цілі квартали, бо такі привілеї виборювали від гордої Візантії Олег, Ігор, Святослав, Володимир.
Де ж сьогодні цей город Юмна? І де була Ретра? Де була Святиня із золотою статуєю Радогоста?
Почуємо від одного "знавця", який має марку поважного вченого, що це все байка й вигадка, що іншого ніде такого не було, а Радогоста цей „учений" — як сам скаже — „викинув на сміття".
Цим ученим, що таке писав, був А. Брюкнер, польський учений, а писав він таке у своїй праці п. з. "Мітольоіїя слов'янська, виданій в 1918 році.
Трохи поспішився Брюкнер із своїми нищівними "науково-скептичними" висновками. Треба було заждати декілька років на розкопки Шухгардта, уже згадуваного в нашій праці.
Шухгардт відкрив, що город Ретра, інакше Радогост, був оточений подвійним валом, зовнішнім і внутрішнім. Внутрішній вал мав три брами із високими вежами укріплень, які немов три великі "зуби" виставали над оборонними валами: звідси назва "урбс трікорніс", як у тексті, який /треба так само перекласти. Город Тризубний — бо ж знав /Тельгольд латину настільки добре, щоб відрізнити трикутник від трьох зубів високих веж характеристичних для вигляду цього городу. Шухгардт одушевленний величністю заложення будови назвав цей город Партенон Півночі. І навіть було йому аж дивно, іцо цей Партенон Півночі збудували... слов'яни.
222
Дивно і нашому Адамові Бременському, що ці слов'ян вгощали у своєму городі на рівних правах також... саксонців' Дивно, дуже дивно.
Вони були такої доброї вдачі і такі гостинні. Однією і? назв їхнє Божество називалося РАДОГОСТ. Тут не треба... про' тоіндоевропейського, щоб пояснити українцеві цю назву Бо' жества. Радогост, чи Радогощ, це очевидно одна із назв, що оЗ' начає прикмету їх Бога Святости. Він Радий Гостям. Це бул теж заповіддю цілого города. Назвою Божества і назвою горо' да, ось так як Атени. Чому ж викидати що назву на смітник' коли вона навіть тільки в одному городі була відома. Але чи f одному городі. Його справжньої назви чужинець не почув. Б ж і написаний під статуєю напис „Сварожич" був тільки „пат" ронімікон" себто назвою по-батькові. Насправді всі ці три на' зви, — це зовсім ясне — відносяться до одного того самог Божества — Свантевита — Сина Сварога — із численними іН' шими означеннями у гимнах і в молитвах.
Де ж шукати сьогодні цих городів... знищених ревнимі1 германцями, визнавцями християнізму, громадянами Священ' ної Римської Держави Німецького Народу, як звалася Німеч" чина Оттонів чи Гайнріхів. Розуміємо, чому дивувався Адам Бр«Г менський цій гостинності громадян Юмни. Бо ж за цю гостин7' ність вони відплатили їм цілковитим і повним знищенням. Що' правда, і інші слов'янські „браття" у сателітній службі ціє* „Святої Німеччини" прикладали руку до цього знищення" Злочинну братовбивчу руку. Дивні є шляхи й закони історії.
Аркона
"Піднесенонадхненний вид дає нам схід сонця над Арконою. Сонце, що виринає з моря, освічує багровим світлом пер"' ше тільки саму Аркону і круговид, тоді коли цілий острів пори нас ще в теміні. Аж після декількох хвилин стає ясність на ціпіі1 Руґії із її надбережжям".
Не маючи змоги хочби оглянути цей священний прагород який є сьогодні під владою сателітної Німеччини, я сягнув своїй ностальгії до старих туристичних провідників із двадцяті1 років цього століття, щоб довідатися дещо про краєвид та на? ви місцевостей в Арконі та в цілій Руґії. Мої розшуки були на городжені, бо ось у виданні "Грібенс Райзефірер, Банд 65. Ру ґен, 1920 - 21. Берлін", знайшов я на сторінці 121 угорі наведенв перекладі ствердження.