Опис сходу сонця пояснив .мені важливе питання. Чом саме це місце вибрали надхненні волхви для величної святині
22:
Сходяче сонце вирізнює це місце своїм світанковим благословенням. Навіть на безвірних туристів воно робить потрясаюче і величне враження, визначене в німецькій мові як: "дас Ергабене". Почування добре відоме в музиці Шуберта.
Город Аркона був розташований на високогір'ї піднесеному на 50 метрів над морем, над стрімкими і драматичними скелями він панував над цілим островом. Ця частина острова Руґії зветься ще й сьогодні ВІТТОВ.
Сьогодні, чи в 1920 році, височіла там морська ліхтарня, яка розсівала могутнє світло у групах білих вогненних блискавиць, у групах по три.
Найближча залюднена місцевість це (в 1920 році) "велике село" із 600 мешканцями, що зветься Альтенкірхен — себто Стара церква. Провідник заповідає гордо, що є там навіть пошта, лікар і аптека. Але є там і атракціон для туристів. Читаємо:
"Y передсінку церкви знаходиться вмурована статуя Божища (Ґетенбільд) дуже правдоподібно Свантевита, яка характеризується рогом в руці. Щоб її оглянути треба зголоситися у кантора (себто дяка)". Ст. 119.
Дивна річ, не читав я нічого про цю статую в науковій літературі предмету. Треба було аж цього випадкового провідника для туристів. Звичайно це не статуя із Святині Аркони, яку порубали на шматки і спалили данські варвари за свідченням Саксонця Письменного. Що ж це за статуя? Одна із численних, що залишилися на острові. Чи справді це Свантевит? Знаємо, що не тільки ріг у руці, але перш за все чотириголовість була його характеристикою. Може це тільки один із нагробних каменів, один із тих, що їх наводить НІухґардт. Не зображує він Бога, але руґіянця, що йде до небес Свантевита із рогом у руці. А в тім не знаємр, не оглянувши статуї. Наводимо це місце для відмічення, що там досьогодні збереглася пам'ять про Свантевита та що слава цієї святині по сьогодні лунає у пам'яті острів' ян, і ліберальний дяк у церкві Альтенкірхен показував цікавим туристам якусь статую, вмуровану статую як Свантевита.
Але ствердження про драматичне світло сонця при вході над святинею придасться нам для... етимології слова Аркона, до розгляду якої бажаю перейти в цьому розділі.
Дотеперішні спроби пояснення уважаю незадовільними і своїм звичаєм, замість довгих дискусій із авторами, перейду прямо до розгляду:
Уважаю це слово похідним від прослов'янського кореня "рек", відомого у численних формах як "рек-шти".
Але у нашому слові "АРКОНА" він виступає у своїй міцнішій формі "АРК". Ця форма кореня напевно старша, не збе
224
реглася в текстах із виїмком одного єдиного тексту "Слова про похід Ігоря".
А саме стрічаємо там форму "АРКУЧИ" себто "АРК-учи".
Отже хоч єдиний раз, але маємо цю форму потверджену у тексті, достойному і старовинному). Yci пам'ятаємо це місце. Стрічаємо його аж чотири рази у'„Слові" у зовсім подібних фразах. Ярославна виходить на вежу в Путивлі, молиться до Сонця, до Вітру, до Дніпра, як до Божеств, які визнавала,
"ЯРОСЛАВНА РНО ПЛАЧЕТЬ... АРКУЧИ... Три рази і:
"ІСПЛАКАША СЯ ЖЕНЬІ РУСЬСКИЇ АРКУЧИ..."
Автор "Слова" вживає різних форм від "рекшти" себто від кореня "РЕК", але ця єдина в нього від кореня "АРК" — "АРК-учи".
Від цієї форми АРК — як потвердженої — легко вже вивести словозначення "АРКОНА" за зразком інших українських слів як от — запона — себто "за-ПО-на", або "заслона" від "за-СТЛО-на", або хочби "оборона" від "о-БОРО-на" і т. п. Те ж саме в інших слов'янських мовах. Отже, це старовинні суфікси і старовинне словоутворення із наявністю апофонії в деяких випадках (як СТЕЛ, СТЛ, СТЛО).
Отже, "АРКОНА" вслід за тим це місце — саме святиня — де "речеться" доля людини, де речеться Слово Боже, гимни, жертовні молитви і благословлення. З національно-державного боку найважливішою була тут "пророчня" — себто попереднє "речення" саме про-речення — пророчня. Слово — "про-РОЧ-ення" так само походить від кореня "РЕК" як його апофонічна відміна доконаного виду як у словах "ви-РОК" — "ви-РОЧ-ня.
Отже, АРКОНА має те саме значення що латинське слово "оракулюм" себто пророче предвиджування, і передсказування (віщування) авгурами і гаруспексами, чи жрекинями як у Дель-фах. До цих святинь їздили здалека або довго мандрували, хто прагнув наперед збагнути свою долю.