Але ж усі ці значення, отже — Світло, Сяйво, Блискавиці, Вогонь, Сонце, — Релігійні Обряди, Славлення, Гимни, Світло-славлення, — це все разом обіймає дійство нашої Святині в одному слові "АРКОНА". Звучання його могутнє і надхненне із численними емоційними і значеневими пов'язаннями.
"Аркона" — це велике і священне слово, гідне найвищої
227
святині і осідку найвищого волхва із цілим релігійним орденом, відомих нам "трьох соток лицарів на добірних конях".
Тепер, коли етимологію цього слова можна вважати доказаною, вернемо до появи цього кореня у вигляді "арк — ар-кучи" у "Слові про похід Ігоря".
З обуренням стверджую, що деякі сучасні учені пробують поправляти текст "Слова", даючи т. зв. "зреконструйований текст". Такій реконструкції підлягає для цих нещасних учених також слово "аркучи", яке вони самовільно і всупереч правилам текстології змінюють на "рькучи". Отже, форма "аркучи" нібито є "помилкою" чи "деформацією" тексту "Слова", яку слід "направити". Я навмисне навів повністю всі чотири місця, в яких це слрво наведене. Отже, треба було б прийняти, що всі переписувачі "Слова" помилилися аж в чотирьох місцях. Отже, — і автори першого видання, і переписувач тексту для Катерини чи давніші переписувачі тексту. Аж чотири рази і в зовсім подібному тексті. Наявна нісенітниця припускати помилку аж у чотирьох місцях. Деформацією чи помилкою вважали це місце учені тому, що цієї форми, як незвичної для них, вони не розуміли. Отже, "реконструктори" просто не знали елементів порівняльної лінгвістики і не потрудилися перестудіювати цю форму в її світлі. Вони й зовсім не шукали ані підозрівали існування таких старовинних форм у старо-українському тексті. І отже, у висліді, так грубо фальшується текст „Слова", рівночасно позбавляючи його однієї із найцінніших його прикрас, його старовинного архаїзму, який крім того є одним із зайвих уже сьогодні доказів автентичности самого „Слова". Бо ж порівняльне мовознавство не було відоме ані в 15, ані в 16-ім столітті, ані за часів Мусин-Пушкіна, ьні не знав його переписувач манускрипту для Катерини, який невідомий досьогодні. Всі вони, ані ніхто із них не міг "видумати" такої архаїчної і, як доказано мною, автентичної форми від кореня "рек", який у формі "арк" уже загинув у старо-українській мові доби автора "Слова". Воно було для цього автора реторичцим місцем давнього вже тоді наведення, але зрозуміле ще для слухачів і читачів.
Але ж французький учений Мазон витратив грубе томище своєї сумної слави праці, щоб "доказати", що "Слово" це фальшивка, — що це просто „семінарійна вправа" якогось плягіято-ра „Задонщини".
Звичайно, можна ученому помилятися, але ж джерело помилки в наявній тенденційності принижування цього архитво-ру старо-української літератури. Можна й вибачити помилку, коли автор її перед смертю відкликав.
Отже, слово "Аркона" від тієї самої форми кореня "арк", що й старо-українське слово "аркучи" у старо-українському тексті. Але ми відкрили цілі призабуті і потоплені поклади значень цього слова як от: Світло, Блискавиця, Громо-ясність і Гро-мо-гуркіт, Сонце, Вогонь, які то словозначення були надхненним підісладом для величного слова: Світло — Слава — Слово, і — Святиня Світлослова, — благословення світлом Сходячого Сонця.
J Назва Бога
Y наших дослгдах про Свантевита із Аркони ми дійшли до місця, де можемо почати етимологічний дослід його назви, або власного імени Бога. Тут знову виявиться конечність методологічного розгляду самого питання назви Бога. Це виявиться конечним у нашій дискусії із деякими ученими.
"Бог не має імени власного" — навчав Сворода. Проте поети віщуни та надхненні мудреці називають Бога різними іменами.
І в нашу добу означають християни у своїх молитвах різними визначеннями чи назвами Істоту, яку загальним іменем ми звикли називати "БОГ". Кажуть: Всевишній, Предвічний, Всемогучий, Панбіг або Памбіг, Господь, Вседержитель, Цар Небесний, Отець і т. п. Це ті найбільше відомі означення у щоденному вжитку. Синоніми, метафоричні визначення, описи, прикмети тощо. Якби хтось твердив, що кожна із тих назв означає якогось "окремого Бога", то просто зробив би із себе дурня.
Коли ж сягнемо до християнської теології і Біблії, тоді побачимо, що скрізь у цілій історії юдаїзму уже в самих писаннях стрічаємо різні особові назви юдео-християнського Божества: Ельогім, Адонай, Шаддай, чи найбільше відоме із них "Єгова" або „ЯХВЕ". Кожна із тих назв історично зумовлена, мала колись своє зрозуміле або таємне значення, постала на певному етапі чи була перейнята з історії цієї релігії. Із їх значенням чи вжитком пов'язані символічно-магічні доктрини чи спекулятивні роздумування метафізичного характеру. Цілі рухи в історії засновувалися на деяких містичних поясненнях цієї назви. Що-більше, слід виразно ствердити, що змінювалися в історії не тільки назви, але й саме розуміння Божества. Так, наприклад, назва Ельогім є виразно числом многим у старогебрейській граматиці (наприклад, як ґойгоїм). Однак на основі історичної тяг-лости даної віри всі учені приймають, що це різні історичні назви того самого Божества.