Одначе, цього самозрозумілого принципу ніхто з учених не пробував навіть застосовувати до дослідів старослов'янської
229
релігії. Вони не завдали собі труду пошукати, чи може хоч деякі назви є тільки різними назвами чи визначеннями тієї самої Істоти, Метафізичної чи Божественної. Щоправда, знайдемо в цій вірі більше окремих розумінь чи персоніфікацій. Але рівночасно знайдемо там явище генотеїзму, себто ідентифікації окремих чи частинно окремих концепцій Божества із Найвищим чи Єдиним Божеством. Кажуть мудреці, що якою-не-будь із тих назв називати чи кликати Бога, то він їх зрозуміє і почує. Отже, ці різні назви відносяться в інтернаціональному їх моменті до того самого уявлення про Найвищу Істоту чи Небесну Особу Божу. Це все відбувається ще на історичному рівні антропоморфізації наших уявлень про Найвищу Істоту.
Пригляньмося до явища генотеїзму на ґрунті християніз-
му.
Маємо в християнізмі три Особи Божі, що творять саме генотеїстичну, містичну єдність. Маємо далі цілих дев'ять хорів, духів, та множество святих осіб, до яких звертаються християни у молитвах і культі за охороною чи протекцією, або, як вони кажуть, заступництвом за них перед Богом.
Особове розрізнення було куди слабше і пливкіше у старовинних часах, коли віра була народньою, а не догматичною.
Коли припустити три Особи або Вияв Божественности, то чому тільки три, або чому але три?
Чому ж тоді не дозволити думки, що Триголовий, Троян, Троїсте чи Трисвітле Сонце, коли ці генотеістичні концепції шукали свого виразу і поєднання в концепції Трійці. Алеж не кожний генотеїзм і не на кожному етапі мусів шукати саме Трійці. Йому вистачило Відчуття і зрозуміння, що кожне із його Божеств є Аспектом Найвищої Істоти, яка є дальша і менше зрозуміла для його людської уяви, ніж саме ближчі до цього Світлисті Істоти або Божества. /
Подумаймо на хвилину, як працює думка сьогоднішнього християнина, коли він уживає різних означень для Єдиного Бога. Отже, коли кажемо Всевишній, то маємо на увазі саме старе розуміння Божества як Найвище Небб. На таке розуміння Божественности в історії старослов'янської віри я вказав і проаналізував у моїй праці п. з. "Найвище Світло".
Коли кажемо Бог Предвічний, або само „Предвічний", тоді маємо на увазі його часове існування, або як ми кажемо, часовий аспект його Істоти, себто наше уявлення про безперервне у минулому, чи перед Вічністю існування, як ПРИЧИНУ ПРИЧИН у теології Сковороди.
230
Коли кажемо „Господь", то маємо на увазі, що світ є його власністю, а він його володарем, владикою, який розподілює і прицілює добро для нашого особистого вжитку. Не всі, що вимовляють сотні разів "Господи помилуй!", розуміють слово "Господь". Воно звучало колись "ҐОС-ПАТІ" і означало "ПАНА ЧЕРЕДИ КОРОВ". Воно постало в часах, коли влада, володіння і добростан виражувалися в багатстві череди корів на травистих пасовищах. "Господар" так і досьогодні означає в українській мові власника „господарства", себто загороди, хати, поля і худоби. Це було дуже почесне слово. Отже, і Бог був таким найвищим господарем —- уругауяойті — себто володарем широких пасовищ для корів. (Порівняй мою працю "Назви рік Дунай, Дніпро і Дністер). Слово "ҐОСПАТІ", себто "ҐОС-ПАТІ" є напевно іранського мовного походження і відноситься до тієї престаровинної доби, коли постали назви "Дніпро" і "Борис-тен .
Отже, у слові "Господь" маємо на увазі цей аспект Божества, цю його ВЛАДУ й ПАНУВАННЯ, силою якої він розподілює і паділює людей багатством і добростаном.
Коли англійці звертаються до Бога словом „Лорд", то мають тут те саме уявлення, що й у слові "Ґос-ПАТІ", хоч більше модерне, як власника великих земель, саме цілої землі і рівночасно Володаря цих земель.
Коли кажемо „Отче наш", то маємо на увазі відношення до Бога як відношення дітей до Батька, узагальнене на ціле людство, чи живі істоти. І т. д.
Отже, у кожному означенні відокремлюємо в думках якийсь окремий вид чи аспект, дію чи функцію, чи владу цієї Найвищої Істоти. Ми не кажемо, що яканебудь із них вичерпує, або "всебічно пізнає" Бога. Ні, до цього ніхто із теологів не мав претенсій. Усі ж самі догматики твердили, що наше пізнання Бога є недосконале і частинне.
Чим більше аспектів пізнання, тим воно багатше, тим більше всебічне наближення до більше повної — а все ж таки обмеженої, людської, — саме людської, — історично-розвоєвої, — саме історично-розвоєвої, — уяви про Найвищу Істоту.
Чому ж відмовляємо це право такого думання нашим прабатькам? Це ж саме їх учення, це ж саме їхня старовинна мудрість, яку засвоїло, а далі догматизувало християнство до форми вчення про Трійцю ОСІБ Божих — саме ОСІБ — а далі до цілої гіерархії Світлистих ангелів і духів. Тоді то, як бачимо, старовинні назви і розуміння Божеств заступлять "святими"! В
231