нашому випадку дослідів це буде Святий Вит, або ж Свантевит чи Санктус Вітус.
І потім, спираючись на це суто догматичне розрізнення Особи від Святих і Духів, будуть лаяти політеїзмом всі старі релігії, дарма, що це саме там виросло розуміння Божества у генотеїстичному розумінні. Скажуть "Багато Богів", хоч наш нарід так і розуміє досьогодні Богами своїх святих як, наприклад, Святого Юрія. Він же був Богом і таким залишився.
Не дивуємося теологам, зависним за монополію своєї їлади. Але дивуємося ученим, та ще й дослідникам старовини, цо вони застосували цю знецінювальну догму до дослідів і всю-ш там, де є різна назва, шукали обов'язково різних богів.
Якже вони загнівалися б на ствердження, що концепція іога Духа, Бога Отця і Бога Сина є многобожжям або політеїз-юм, бо, мовляв, СИН і БАТЬКО це ті самі види, але від спо-сонвіку був усе той сам Син і Батько єдині і такі са-іі. Чому ж учені не скажуть або не дозволять припустити таке аме розуміння, коли мова про Сварожичів — а саме про них уде мова, — чи про Синів Адіті, хоч це саме Ригведа вчить найразніше, що "РІЗНО НАЗИВАЮТЬ ПОЕТИ І ВІЩУНИ ТЕ, ЦО Є ОДНЕ".
А втім, мусимо мати на увазі популярний і теологічний івень та вчення кожної релігії.
Для пересічного християнина є зовсім незрозумілі суб-:льні розрізнення чи "Син" походить від Батька чи також від уха, чи навпаки Дух походить від Батька чи також д Батька і Сина. А однак за це єдине слово "ФІЛІОКВЕ", себто йд Сина велися найжорстокіші релігійні війни в історії людства. Висилалися мечі посвячені володарям як, наприклад, Янові ізимирові, щоб воював схизматиків за це слово "ФІЛІОКВЕ", ото "і від Сина ісходящого". Горіли вогнища і пливли Дніпром раби із повітаними козаками. Хто перерахує тих усіх мученіків і жертви боротьби за владу однієї чи другої чужої в Україні церкви, за Владу над Европою.
Треба було втілення Духа Нації у постать Сковороди, б навчити своїх козацьких синів, що це все словне суєвір'я, ) не може Бог бажати, щоб „усі церемонії були вшиті на одну рму" (Сковорода: „Асхань"), що вся ця боротьба — це тільки иіїн Потоп", який заливає землю своєю злобою і суєвір'ям.
Наші прапредки пізнали Сварога, Космічне Світло, як івище Божество чи Божественне Праначало Світу. Його Ді
232
ючу Всепотугу, його творчий світоаспект, пізнали як СВІТЛО-СВЯ-тість і назвали цю Істоту Сином Сварога, себто Сварожичем. Що поза своєю назвою "по Батькові" — себто патронімікон — він буде мати інші назви, визначення повинно бути самозрозуміле для вчених. І коли знайдемо під одним Божеством напис "Сварожич", коли довідаємося, що називали Божество Сванте-витом, тож зовсім не буде означати різних Богів і Божеств, так як назва Петрович не тільки не заперечує, але вимагає імени власного "Володимир". Коли ж Божество, а зокрема улюблене Божество, називали різними іншими іменами, — коли ж називали його різними іменами в різних часах в історії, коли далі зважимо існування місцевих відмін у назвах Божеств, тоді по-стулятрм ученого буде завдання шукати можливих чи дійсних ідентифікацій, а не згори їх виключати або такий постулят зовсім ігнорувати.
Не знаємо напевно, скільки було Сварожичів, один чи більше, чи один мав більше назв, чи більше були єдині у природі з їх Батьком Свароддам, про ці всі теологічно-словні делінеації не журився віруючий, який усією силою істоти відчував дійсність Сварога і Сварожичів і знав, що вони такі самі із Світла, із Світла як Святости з усіх Божественних Потуг, видимих чи проявлених у природі і... його власній душі.