Але, але ж... тут добігаємо до основного висновку моєї праці. Не їздили літаком до Індії наші праволхви, щоб учитися там мітології і семантики слова "Святість". Не їздили волхви із Ругії чи з прапоселень слов'янщини до Заратуштри вчитися про Міт Священної Боротьби Світла із Тьмою, Ворожости із Святістю.
Нічого дивного, що попали ми в неволю, забувши наш великий Заповіт. Але й нічого, щоц попадати в розпач. Це був дорогий і жахливий досвід. Може іаме сьогодні світ потребує саме такої ясної ідеології. г
Разом з обновленою вірою наших прапредків- ми знайдемо і цю світотворчу силу в нашій душі, щоб зло і неволю перебороти в його світовій боротьбі.
Відновимо тоді величну святиню Свантевіта, — Божества Святости, як світотворчої Потуги.
Це ми сотворимо світ — залунала вже програма відновленої Віри.
Сотворимо світ із святости. Що лише тепер розуміємо що деклярацію.
Заповіт наших прапредків. Заповіт народів, що одідичили не тільки мову, але саме її найглибший зміст із так названої мовної єдности індоєвропейських народів.
Хто ж вони були, де виросли і виплекали цю свою мову і ці всі такі прекрасні і високі ідеали чи міти про Сварога, про Сварожичів, про споконвічну боротьбу Лицарського Бога Перемоги із темрявою і Безвладом Хаосу.
Хто знайде у собі поклик Сина Світла й Святости, хто відчує себе рідним сином чи внуком Дажбога, Бога Сонця, або ж Многоіменного Бога Святости, — той у своїм серці розв'яже цю загадку.
В литовській мові знайдемо досліджу вальний корінь „Шві" — „шве" в численних розгалуженнях і формах. Отже:
"швєчію" - "швієсті" (довге "е") — світити; "Швіту" - "швітеті" — світити, блискати, блестіти; "швінту" - "швісті" — ясніти, ставати ясним. Відмітьмо появу вставного "Н" у цій формі;
І
"Швайтау" - "швайтиті" — розсвічувати, чинити світло. (Це форма кавзативна, виявляє найміцнішу форму корінної го-лосівки, про що далі);
"швітруоті" — слабко блимати;
"швєтиляс" — "сьвітило" — зоря;
"швєтімас" — світлий, світячий, блискучий;
"швентіне" — "сьвятиня" — святиня;
"швенте" — "сьвято" — свято;
"швентіті" — посвячувати, освячувати;
"швентас" — посвячений (дієприкметник часу минулого, страдального виду — партіціпіюм перфекті пассіві).
Y старопруській мові маємо засвідчення: „свента":
Y латвійській мові — "свінет" - "свіну" в значенні святкувати.
Цих наведень надто вистачить, щоб доказати дивно широкий засяг цього слова також в усіх балтійських мовах. Також це доказ, що старопруська і латвійська форма показує старше „с", „сь", так ?цо литовське „ш" є похідне і новіше.
Отже, широкий значений засяг цього кореня і слова стрічаємо в усіх слов'янських мовах, у балтійських, у санскриті і в Авесті.
Постає теж питання, чи латинське слово "санктус" не є похідне від скріпленого коріня "сен" - "сан" через здогадне "сан-стус", далі "сан-ктус". Як на здогад, можемо навести ось наступне.
У ватиканській галереї скульптури стрічаємо статую Божества, відому мені тільки із каталогів, під назвою "СЕМО САН-KYC". Божество і назва мабуть італійського, передримського походження. Постає спокуса дошукуватися в цій назві "СЕМА" —із списку Володимирових Богів у хгюніці, якщо читати це місце хроніки як "СЕМу" - "РОҐЛу". Але залишаємо це тільки як можливий здогад для дальшого досліду. Зображене у статуї Божество має бути, за описом у каталозі, "типу Аполона".
Коли навіть відкинути цей здогад, то не залишиться в нас ніякого сумніву, що слово "Сьвента" - "Сванта" належить до протоіндоевропейської доби прамови.
Не залишиться теж сумнівним, що авестійське слово у значенні "святий" — є молодше і похідне від звучання "свента" -"сванта", — а отже слов'яно-балтійська форма є старшою від мови Авести, а можливо і від санскриту.
Стоїмо знову перед загадкою. І знову доводиться стверджувати, що життя і живучість цього слова в протоіндоевропейській, а далі і в протослов'янсько-балтійській епосі, — це істо
242
рія принаймні декількох тисячоліть. Таку священним жахом сповшоючу нас старовинність доводиться ствердити як науковий факт і цьому прерідному і пресвятому слову, що стало основою назви Божества "СВАНТЕВИТ".
Але ж дотепер я орудував самими словниковими ствердженнями. Спробуймо, одначе, піти ще глибше і шукати кореня оцього слова "Сьвента" - "сьванта". Шукаємо, отже, корінь самого кореня.