Шукаємо за тим праядром слова, із якого розрослися і визріли оці могутні, кількатисячлітні Священні Дуби, що символізують сам ріст людської думки і людського роду, — оті дуби, що обіймають своїми могутніми стовбурами і галуззям розріст слова-символу, слова-віри, слова-релігії словотворчою силою наших прапредків, як священну таїну таїн, замкнену у слові "Свя-тии .
Сягнемо до порівняльного мовознавства, шукаючи самої вже праісторії цього слова. Один із розділів цієї праісторії матиме основне значення для дослідників про теологічні і метафізичні уявлення віри наших прапредків.
Отже, є безсумнівне на основі наведеного матеріялу, що корінь "сьвента" є похідний від кореня "сьві" - "сьве". Пригадаймо собі тільки санскритську чергу слів:
"сьвет-а-те" — ясніє.
"Сьвітна" - "сьвітнія" - "сьвітра" — світлий, ясний, білий, а також "Сьветія" — світлий, ясний, сіяючий.
Просто нашим вухом чуємо там рідність слова: "Сьвіт" -"Сьвїт" - "Сьвіят" у всіх його слов'янських видозмінах.
Читач напевно теж зауважив при наведенні значеневих груп із балтійських мов, що чуємо там виразно корінь "сьві".
А отже, усі слов'яно-балтійські і всі санскритські форми дадуться звести до пракореня "сьві", від якого всі інші дієслівні і віддієслівні форми дадуться легко вивести на основі історичної фонетики і морфології цих мовних родин. Досліджуймо.
Отже, найстаріші слов'янські записи показують форму "сьвіт сен", себто, коли відділити корінь від закінчень, сьв-іть-сен. Маємо тут "коротке "і" в корені, котре, як бачимо далі, підлягає степенуванню. Але ж звернімо увагу на значення. Слово має значення зворотне, медіяльне. Світло світиться в цьому слові само для себе, само із себе, само у собі, бо ж така є функція зворотної (медіяльної) форми. Дієслово є неперехідне. Не можна "світити когось", можна тільки "світитися" саме як світло, що світить само із себе.
243
Цей пракорінь відмінявся в протоіндоевропейській формі через поширення кореня вставним "Н" (як у клясі "Н" - "НА" у санскриті), як наприклад у санскриті корінь "від" — "ві-Нд-аті", себто "віндаті" — знаходить, творить. Цей крок не є здогадом, бо маємо цю форму потверджену в литовській мові, а саме "швінту", себто "шві-Н-ту".
Саме це вставне "Н" дасть нам у дальшому розвитку оцю носівну, яку ми ствердили у протослов'янській мові. Форма "сьвента" була б отже віддієслівним прикметником чи навіть тільки самим дієприкметником часу теперішнього діяльного виду, себто „ТОЙ, ЩО СВІТИТЬСЯ" — ТОЙ, ЩО СВІТИТЬ" — ТОЙ, ЩО ТВОРИТЬ І РОЗСІВАЄ СВІТЛО" — САМЕ СВІТЛО ЯК СВІТ!
Отже, всі слов'яно-балтійські форми нашого слова "сьвента" - "сьванта" - "сванта" і т. п. походять від кореня "сьві" і означають усе те, що цей корінь у своїй глибині і ширшії означає.
Отже, від "СВІТЛА" як "СВІТ" доходить до його АВТОРА і ТВОРЦЯ, до того, що світить, опромінює, гріє, дає йому снагу чи творчу силу — от так, як стеблинам трави дають снагу проміння сонця, "той ТВОРЕЦЬ і ВСЕДЕРЖИТЕЛЬ" зветься словом СВАНТА.
Ми бачили, що це слово звучало теж СВАРОГ, чи перше СВАРОГ. Y формі "СВАНТА" бачимо підкреслену особову, під-метну, дієву і саме творчу форму цієї метафізичної "СИЛИ -СВІТЛА - СВЯТОСТИ", висловлену віддієслівним дієприкметником ЧАСУ ТЕПЕРІШНЬОГО, саме той, що світить, що дає і творить Світло-Світ.
І ТОЙ, ЩО ТВОРИТЬ СВІТ, І ТОЙ, ЩО ТВОРИТЬ СВІТЛО, ТОЙ САМЕ ЗВЕТЬСЯ «.СВЯТИЙ».
Але вернімося до граматики, яка, як бачимо, допомагає нам відтворювати мислевий процес наших прапредків.
Отож у слові "сьвіт-іг сен" ми стрічали його медіяльну форму із дуже слабким "і" в корені. Я згадав, що корінь "сьві" підлягає степенуванню. Голосна "і" буде мати міцніші форми у черзі "І"-"Е" - "АЙ", і це степенування відношу не тільки до санскриту, але і до прото-індо-европейської доби. І справді, якраз у цьому корені знаходжу одне із потверджень моєї тези.
"Сьвет-і-ті" це все значить світити комусь, світити для когось. Стверджуємо тут скріплення „і" на „е". Те саме в литовській мові.
244
Але ж найбільшою цікавою із цього погляду є саме литовська причинотворча (кавзативна) форма "швайт", яка доказує існування саме найвищого ступеня у черзі "і"-"е"-"ай".
Мої читачі вже звикли до того, що справа не в самій граматиці, але в тому, що кожна така зміна означала теж зміну значення.
Отже, "СВІТ" і "СВЕТ" — це два різні значення. Зміцнення голосної означає посідання, походження, власність і властивість значення кореня. — "Сьвет" — значить посідання влас-тивости "світ" світити. Означає власне, своє "свічення" як джерело світла. Означає активну прикметність "свічення".