А найвища форма "сьвайт" означає саме спричинювання свічення. -
Віднаходимо значення слова "СЬВІТ" в нашій мові. Тут легко помішати найвищу форму голосної із найнижчою через пізніший процес скорочення.
Y протослов'янській мові ми мали там довгий двозвук (дифтонг), про якого звучання сперечаються учені. Слово у писаній формі мало оце старовинне "ять, яке звучало як "їя", або ж приблизно так. І саме ця форма була рефлексом старовинного "АЙ" як — довгого двозвука, тричі довгого, якого найвиразніший слід стрічаємо саме в литовськім записі: "швайт" із дуже довгим сильно наголошеним "АЙ".
Наше слово "Сьвіт" звучало приблизно чи здогадно як "СВЇЯТ", що дало в польській мові звучання "сьвіят", у московській „сьвет", а в українській мові через скорочення „сьвіт".
Але ж саме ця найвища форма голосної дає нам зрозумій ня значення слова "СВІТ". Це не тільки СВІТ як СВІТЛО. Це не тільки його тотожність із Світлом, але це його АКТИВНА СВІТ-ЛОТВОРЧА і СВІТОТВОРЧА СНАГА. І саме тому було можливе поєднання СВІТЛО-СВІТУ із СВЯТІСТЮ як його творчою сутністю. Дістаємо рівночасно ключ до зрозуміння самої святости у староукраїнському значенні цього слово-символу.
Слово Світ обіймає, отже, три ступені значення:
1. Світ — від світитися — (як медіяльна форма).
2. Сьвет — світити комусь, проявлятися як світло.
3. Сьвайт — пізніше "СЬВЇЯТ"—"СВЄТ"—"СЬВІТ" — саме як активна світлотворча сила, із усіма значеневими спорідненнями і похідними від цього слово-символу.
Нарешті розуміємо всю глибину нашого слова "СВІТ". Це КОСМОС ЯК САМОРОДНЕ СВІТЛО, само для себе, само від себе, але ж воно і творче і свідоме, воно ширить світ-
245
ло, творить світ форм, світ видів, саме космос, саме чудо існування космосу як різновидносте метафізичної природи „СВІТЛА" — яке у своїй свідомій — психологічній формі існування буде зватися „СВЯТІСТЮ".
Так зрозуміле Божество як син Найвищого Світлосвіту буде зватися "СВАНТЕ-ВИТОМ".
Наш Свантевит в одному із наведених джерел так і зветься за Батьком СВАРОЖИЧЕМ, сином Сварога. Сином у цьому Божественному Світотворчому глуздові як звидний і творчий, а рівночасно продуховлений КОСМОС.
Святість — це проявлені сили світотворчости.
Для цієї творчости не має ніякої смерти, ані навіть ніякого зла, бо ж вона сама собою є Вічністю ЖИТТЯ і Вічністю Творчости ДОБРА.
Тут теж таїна безсмертности світотворчих героїв і поетів, чи надхненних пророків, бо ж Усесвіт — це "Святість істніння, Всесила творчого горіння".
(Повстань Перуне)
Не ма(ючи вже найменшого сумніву щодо етимології слова "СВАНТЕ", але прагнучи якоїсь джерельної вказівки про час чи старовинність звучання цього слова, я шукав його серед залишків чи Лише дрібних скалок мови самих ругіянців чи теж надлабських і надбалтійських слов'ян. Як відомо, ці мови загинули майже безслідно під заивом германської християнізації і народовбивчого "тиску на схід". Одначе, залишилося декілька записок чи засвідчень про мову надлабських слов'ян.
Мій труд був нагороджений і я вже зовсім не здивувався, що знайшов там наше слово у його стародавньому звучанні — САНТЕ", як також цілу групу похідних слів, а саме:
Свантоіна — (довге носове „ан") — Святість
Свантона — (довге носове "ан") — Святість
Свейтоє — світає
Светет — світить, сіяє
Свеча — світло, світило
Свьотлє — (прикметник) світлий, ясний.
Але стрічаємо там також новий варіянт із цієї групи, а
саме:
свйонте — святий.
Саме подвійність цієї форми заслуговує на увагу. Маємо, отже, безсумнівно старовинне протослов'янське звучання "сван
246
те" і другу форму „с ионте", яку легко пояснити як скорочення із форми „свйонте". Голосна ,ан" — носівка, набирає тут західнослов'янського забарвлення як „он" - носове — рівнобіжно до похиленого "о" в цих мовах (порівняй польську західно-діялек-тичну вимову "пан" - "пон"). Цю фазу похиленого "Он" маємо потверджену теж у польській сучасній мові у слові "свйонткі", наприклад, "зєльоне свйонткі".
Отже, знаходимо тут потвердження старовинности слова "сванте" і його довгу присутність в історичних часах у над-балтійських слов'янських мовах.
Мої розшуки нагороджені ще й тим, що в цих залишках надбалтійських мов я знайшов ще й новий варіянт слова "сонце", а саме форму "слюоне", побіч "слюонце" і "слюонейца". Це єдина форма у слов'янських мовах, яка показує нездрібнілий суфікс "На" - "НЕ", саме "слюо-не". Y моїй праці про історію слова "сонце" я приймав цей суфікс як здогадний. Тут я знайшов його джерельне потвердження. Отже, маємо побіч здогадної фази