суль-не — чи соль-не її західнослов'янську відміну із характеристичною переставкою, але ще не здрібнілою формою у вигляді:
слюо-не.
Двозвук "уо" — мусів бути протяжним і міцно наголошеним рефлексом указаного мною степенування голосної "у" на "о".
Форма безсумнівно архаїчча. Це додатковий доказ правильносте моєї теорії про історію слова "сонце", а рівночасно доказ глибокої передісторичної стародавносте цього словоутворення, яке виявляє вже західнослов'янську характеристику словоутворення.
Не можна теж мати сумніву, що утворення цього слова старше від германського "сонне" - "зонне", яке виявляє вже похідну асиміляцію "ль" — на "н", а саме "сольне" - "сонне". Від слова "сонне" — сольне не могло вже постати, але навпаки від виду "соль-не" через асиміляцію мусіло постати слово "сонне".
Крім того форма "слюо-не" виявляє ще" рефлекс хитання між "у" і "о" — суль-соль — із характеристичним двозвуком, саме як видом старовинного степенування "у" до "о".
Разом із упадком святині Свантевита затратилася і мова народу і сам цей нарід залишився в останках свого існування.
Основним джерелом для наведених мовних довідок була для мене праця:
247
Paul Rost: Die Sprachreste der Dravano-Polaben im Han-noversschen, Leipzig, 1907.
J. Legowski і T. Lehr-Splawinski: Szcza.tki jejzyka dawnych slowianskich mieszkancow wyspy Rugji, Slavia Occidentalis, 192-2.
Доводиться перейти з черги до розгляду другої частини назви "Сванте-вит", а саме до слова "ВИТ".
Мушу сказати, що тут ми на менше певному грунті не тому, щоб бракувало етимологічних пояснень слова „вит", а радше тому, що тих можливих пояснень є забагато і трудно знайти якесь джерельне і безсумнівне пояснення і потвердження для одного із декількох можливих.
Із цих труднощів пробував вийти Ал. Брюкнер у своїй праці в польській мові п. з. "Мітольогія слов'янська". Він пропонував розуміти слово "вит", як частинку закінчення типу "іт", "ат", "овіт", як у прикметниках "хоро-вит-ий", "слабо-витий", "глупо-ват-ий", чи "жовто-ват-ий" — і т. п. Справді існує такий вид суфіксів в індо-европейських мовах, чого прикладом може бути санскритське слово "бгага-ват", себто "Бого-вит-ий" (із суфіксами "ват" і "вант".
Але ж трудно прийняти цю теорію тому, що існує ціла група імен власних, як "Віто-слав", "Віто-мисл", "Віто-віце", „Вітораз", „Вітород". Деякі з тих назв стрічаємо якраз у наших джерелах. Неможливо, щоб ці назви постали із самого приростка так, як неможливе ім'я "енко-слав" чи "ський-слав".
Слово „Вит" мусило мати повне значення іменника чи дієслівного кореня у функції іменника, як "Свято-мир", "Дунайг пер", "Бори-вой", "Яро-плук". Отже, "Яро-вит", "Людовит", "Яроплук", "Ярослав" чи "Рує-вит", "Мило-вит", "Добро-вит" є того самого типу що й "Сванте-вит". Вит — це повнозначне слово, а не закінченева частинка. Воно є іменником, або дієслівним коренем. Теорію Брюкнера мусимо здати до архіву.
Нерадо шукаю пояснення на грунті сучасних слов'янських мов, бо досвід моїх дослідів веде в- глибоке протоіндоевропей-- ське минуле. Отже, усі ці імена, як Віто-слав, сьогодні для нас незрозумілі.
Проте, не годен я поминути слов'янського кореня „вит", у значенні „вітати". Але ж і це слово „вітати" мало інше значення чи відтінок у давнині. Ще Шевченко уживає це слово в значенні: перебувати високо вгорі, літати і бути у висотах, далі перебувати, а щолиш у новіших часах "вітати", себто зустрічати привітом. Цей привіт "Вітай із нами" — означав у старовині,
248
перебувай із нами", "будь із нами у нашому домі". Тут основне було значення "перебування". В нашому випадку слово "ВИТ" означало б той, що перебуває і ширяє високо, отже у світі СВЯТОСТИ, також той, який бажав би, щоб ми із ним чи він із нами перебував разом. Також той, що перебуває у Святости. Отже, той сповнений і живучий у світі Святости.
Значення зовсім підходить до всього, що ми навчилися про істоту Божества, а однак воно здається мені надто вже сучасним у мовному розумінні часу.
Шукаючи далі знаходжу слово в литовській мові "вит-іс" і наше "вит-єзь" - "витязь" — у значенні "лицар, герой, переможець", указувало б на якесь старинне слово, якого слідом було б слов'янське "Вить" - "віть" у значенні "воєнна здобич переможця". Отже — Поборник, Переможець, Богатир, отже — Лицар-Володар. В нашому випадку це дало б цілий комплекс значень як ТОЙ, ЩО Є ВОЛОДАРЕМ СВЯТОСТИ, ТОЙ, ЩО ПЕРЕМАГАЄ СИЛОЮ СВЯТОСТИ Бог ПЕРЕМОГИ СВЯТОСТИ як творчої і світотворчої потуги.