Y текстах "Книтлінгасаі'и" стрічаємо таке пояснення до Триглава, якого вважаємо іншим видом Свантевита:
"...is erat eorum deus, qui cum eis in expeditionibus ibat".
Себто: "Він був їхній Бог Перемоги, який ішдв із ними на воєнні походи". "
ЗнаМ'я Бога символізувало його самого. Участь Бога в боротьбі даного народу стрічаємо часто майже в усіх старовинних текстах, хочби у „Второзаконії" Мойсся, численну скількість запевнень.
Пригадаймо собі надзвичайну ролю "станіцй", себто прапору, на появу якого лицарі-оборонці Аркони мусили вийти із себе, довершувати найвищого героїзму із повним забуттям небезпеки свого життя. Бог був тоді із ними. Боротьба ішла на смерть чи життя.
Пригадаймо собі, що Свантевит часто воював проти своїх ворогів, себто сил Темноти, на Білому Коні, на чудово різьб-бленому сідлі, мав великий меч і боєвий виряд.
Отже, разом із його розумінням як Божество Святости іде його розуміння як Бога-Переможця над злом і темрявою, що зовсім відповідає розумінню святости як творчої і світотворчої сили і духової потуги.
Якщо вийти поза балто-слов'янський мовний терен, тоді знайдемо в санскриті старовинне слово "віті". Його старовин-ність засвідчена хочби тим, що одне із його значень записане тільки лексикографами. Це слово означає:
249
ВІТІ — (довге І) — Радість, Свято, Свято, як споживання святочних страв і напоїв, — далі. Світло, Сяйво, і навіть "Сонце", а також "Вогонь Божества Вогню". У множині це слово означає почитателів Вогню в усякій формі.
У зложеннях як Віті-радгас воно зцачить той, що дає радість.
Підкреслімо, що всі ці значення мають релігійний відтінок і знаходимо їх у священних текстах Ригведи, Айтарея-Браг-манас та в Пуранах. Лексикографічне значення — це саме "Сонце", очевидно, в метафоричному значенні.
У моїх дослідах я звик до того, що літургійно-релігійне чи магічно-жертовне значення старовинних слів знаходжу у... Риґведі. Це мабуть дає нам ключ, чи хочби одну можливість для семантичної інтерпретації слова СВАНТЕВИТ.
Це — Радість Святости, Вогонь Святости, це врешті Сонце Святости.
Можливі ще й інші корені, як „від" чи „вінд", але ж дивно, що досі вонц якісь близькі одне до одного у семантиці і пов'язанні. /
Усі вони скріплюють значення Бога Святости як творчої, активної, переможної, життєдайної і радостедайної Сили і Свідомости Космічного Божества Святости, саме СВАНТЕВИТА.
На закінчення розділу про етимологію назви Свантевит для вірности усім існуючим джерелам відмітім ще дивну справу записів, які стрічаємо у тексті "Книтлінгасаги". Джерело:
Knytlingasaga Jomskivingasaga ok Knytlinga, Kaufman-nahofn, 1828, cap. 122, p. 384. '
Стрічаємо там запис:
"SVANTA VIZ".
Але рівнозначно подане там читання інших манускриптів, яке звучить:
" S V А R А V І Z ".
Стрічаємо там і назви інших Божеств, як от — RINVIT, TURUPIDH, ok PURUVIT із різночитанням: PRUNVIT.
На перший погляд ці записи виглядають як зіпсовані або неточно записані зі слуху. А проте поява запису "Свантовіц" (із "зет" у кінці слова) не видасться мені тільки самою помилкою. Зауважмо, що запис відрізнює інші закінчення, як Ринвіт, Пурувіт чи врешті важливе Прунвіт.
Назва СВАРАВІЦ напевно не є тільки помилкою, ані різнописанням. Автори запису мусили отже, чути дві назви для то
250
го самого Божества. І дві назви стрічаємо в наших текстах. Пам'ятаємо запис "ЗУАРАСЩ" із хроніки Тітмара.
„Сварожич" — це назва по батькові. Із описів хроніки не маємо сумніву, що цей напис відноситься до Божества Свантевита. Для нас є очевидною різновидність його зображень. Чому це в недогматичній релігії мали б бути всі зображення одного стилю.
Знаходимо тут ще додаткове потвердження, що Свантевит звався також Сварович, і тут можлива помилка в самому записі поодиноких буков, але не цілости слова: Свантавіц і Сваравіц.
Сварожич, отже, син Сварога. Але ж закінчення „вич" у м'ягченій західньо-слов'янській вимові, передана старонорвежським „віз", могло теж відбивати різновидність назв по Батькові.
"Свантавіц" могло б бути таким самим чи подібним "натронімікон" як "Сварожич" і могло в народній етимології поміщатися із "Свантевит" поскільки слово "вит" перестало бути зрозумілим. Поняттєво, себто семантично, не було тут ніякої трудносте, поскільки, нам уже відомо, Свантевит був сином Сварога, а це те саме, що сином Святости як сутности Сварога.