Тут ми дійшли до моменту, коли лінгвістичні труднощі даються зрозуміти тільки у світлі генотеїзму. Пригадуємо собі наші міркування із розділу про назви Бога. В інтенціональному моменті свого значеневого спрямування до предмету визначення е те саме інтуїтивне поєднання різних, сказати б, „з'явище-вих" появ Божества в одну різновидну сутність. Звідси БОГ і БОГ-СИН, БОГ і ВЕЛИКА МАТІР чи інші зуявлення, якими виражене наше інтуїтивне прагнення обняти різновидність БОГО-ПОЯВИ одним метафізичним поняттям. Це був довгий процес пізнавання Божества, який надалі триває в історії, а якого слідами є... оці різні назви ВСЕПРОЯВНОГО БОГА.
Але ж це тільки дигресія. Сам предмет генотеїзму, як я писав у праці про Сварога, вимагає глибоких і дбайливих студій. Цей розділ подуманий як лінгвістичний і доводиться вернутися до лінгвістики.
Можемо ствердити, щой записи "ПУРУВІТ" і "ПРУНВІТ" є теж різновидностями подібних звучань. Коли приймемо, що в основі "ПР" є голосівкове "РИ" - "PY", то для германського вуха, яке не знає голосівкового "Р", звучало найближче до "PY", і так воно насправді було.
Пригадаймо собі, що в українській мові, коли вже затратилася голосівковість (сонатичність) "Р", появляється там ко
251
ротке "у", отже — Дні-пР — дас Дні-пру — із коротким "у", яке далі теж скоротилося і затрималося, отже у висліді просто — ДНІПР — порівняй мою працю на цю тему. В інших слов'янських мовах, як і в українській мові, бачимо хитання: отже місцевість у Сербії, що звалася — ПРН-ЯВІР, звучить сьогодні ПРИН-ЯВІР, себто Перуновий явір. Але "прст" звучить "перст". Отже, старий норвежець як на свій слух записав добре ПУРУ-ВІТ чи ПРУНВІТ. Безсумнівно стрічаємо тут назву ПЕРУНА на Руґії. Нічого дивного. Громи це для ока і відчування наших предків, наймогутніший вид ВСЕПОТУГИ і ВСЕВЛАДИ БОГА. До цього предмету вернемо у студії про Перуна. Тут відмічуємо тільки матеріял для дослідів ствердженого мною генотеїзму, передчутого вже Костомаровим, у старослов'янській релігії.
Хочу однак ствердити, що синівство Свантевита від Прабатька Богів Сварога основую не на можливості народної етимології у згаданому записі "Книтлінгасаги", але на виразному ствердженні Тітмара про напис — саме напис — під статуєю Божества — Сварожича-Свантевита.
Можливість, що запис Книтлінґасади є патронімічною формою зовсім не виключає ствердження, що існувало слово чи корінь "ВІТ" - "ВІТІ" чи "ВІД" в старослов'янській прамові, як я вказував вище. Можу тут додатково вказати на виразно слов'янську назву „ВІТІ-МІР" у... Йорданіса, як готського князя. Слов'янська назва так мало відомого із свого етнічного складу племени „готів" нас зовсім і ніяк не здивує, так само як нас не дивує поява 5-тьох „ВАЛЬДЕМАРІВ" у золотій добі історії Данії, бо ж добре відомо, що всі вони були внуками і правнуками Володимира Великого.
Ономастика Руґії
Назви місцевостей острова Руґії, відчитані на згаданій уже мапі острова Руґії, мають свою вимову. Сімсот літ германізації не стерли численних слов'янських назв:
Wolhin, Presenske, Dranske, Kreptiz, Leblin, Grubonov, Ruschvita, Kublekov, Medow, Krackvitz, Sallentiv, Passtiz, Ste-dar, Stubnitz, Dubnitz, Gnies, Parehov, Budkevitz, Lussmitz, Lubzov, Voldenitz, Vilmnitz.
Найцікавіша із тих місцевостей має свою проречисту
назву.
SWANTOW Я навів тільки деякі для прикладу. Звертають нашу увагу такі назви, як от — Свантов, Медов, Дранске, Стедар, які мають
252
звучання далекої доісторичної давности. Деякі з них мають свою відому історію. Так, наприклад, германське закінчення, але слов'янський корінь, має назва місцевости недалеко Арко-ни, що зветься „Яромарсбург". Прізвище „Яромара" відоме нам із хронік як того зрадника-князя, що воював проти Аркони по стороні данського короля. Нічого дивного, що після перемоги нагородили його правом поселення, яке назвав він Яромарс-бургом.
Із хронік довідуємося теж про численні інші прізвища князів із прекрасним старовинним звучанням.
Тут ще широке поле для ономастичних дослідів, але для нашого предмету вони не істотні. Це тільки додаткове свідоцтво для сивої давнини цього слов'янського острова, де наші прапредки так хоробро боронили свою віру .у дванадцятому столітті.
Усе ж таки я наведу декілька з них. Вони характеристичні своїм старовинним звучанням.
СВАНТІБОР ВАРТІСЛАВ СТОЇСЛАВ
ТЕСЛАВ (слід думати, що "Т" мало ще лінґвальну вимову і з нього розвинулося, або ж воно відповідало чеському Чес-
ЯРОМАР (Яромир) /
ПОБИҐНЕВ (Побийгнів) БУРІСЛАВ (Борислав) ВИСЛАВ СВАНТОПОЛК ЯРОСЛАВ BAPHYTA СЕНТЕСЛАВ БОПСЛАВ та інші.
Як бачимо, два із тих прізвищ мають у своєму корені слово "сванте" — Свантибор — себто БОРЕЦЬ СВЯТОСТИ, БОРЕЦЬ за СВЯТУ справу, — Свантонолк, у пізнішій староукраїнській формі Святополк, часто уживане як ім'я князів — воно означає те саме — СВЯЩЕННИЙ ПОХІД, СВЯЩЕННОГО БОРЦЯ.
Усі ці імена безперечно дохристиянські. Знаходимо їх головно у свідченнях Саксонця. Вони вказують та ще зайвий раз
лав).
ДУБИСЛАВ
253