потверджують розуміння Святости як поєднаної із силою боротьби і воєнного походу (полку) для її ствердження в історії.
До цієї групи імен належить і згадуване вже ім'я улюбленого в історії України князя СВЯТОСЛАВА, князя СВЯТОЇ СЛАВИ.
Якщо мова про історичні записи про сам острів Руґію, то слід тут згадати про свідчення римського історика Тацита.
Як відомо, спираючися на свідченнях римських старшин і полководців із другого століття нашого літочислення, Тацит наводить довгу листу слов'янських племен.
Між ними плем'я Ранів або Руянів, про яких він виразно каже, що вони поселені над морем, себто над Балтійським морем. Не може бути сумніву, що мова тут про Ругіянців.
Але це джерело як і його свідчення надто добре відомі висвітлені істориками, щоб присвячувати йому більше місця, однак... а однак ціла справа давности слов'янських поселень не тільки на терені Прибалтики, але і в Північно-Західній Европі ще не достатньо досліджена, а ще менше доцінена в історіографії.
Культ Свантевита, якого прадавність і прапервісність засвідчена самою його назвою, а ще більше теологічним змістом, стоїть як непорушна скеля, як могутній свідок високого Духа Релігійної Культури наших прабатьків, що в культі Свантевита вбачали багатойменного і багатовидного Сина Святости, Сина ПРАБАТЬКА КОСМОСУ, СВАРОГА.
Висновки
Так, висновків треба. Маємо перед собою величезний ма-теріял фактів. Маємо перед собою цілу добу боротьби двох світів: церковно-християнського і народньо-слов'янського.
Церковно-християнський світ озброївся в динамічну потугу т. зв. "Святої Римської Імперії Німецького Народу" ("Das heilige romische Reich der deutschen Nation"). Рим і воюючий християнський універсалізм, заснований на традиціях римської імперії, знайшов добре знаряддя і збройне рам'я для свого намагання установлення світового тоталітаризму. „Поганські" народи мають бути навернені, або винищені. Навернені — це значить упокорені мілітарною силою і підлеглі світсько-церковній владі держав завойовників. Це означало також грабунок святинь і майна завойованих, установлення десятин на підкорених землях, а далі — тілесного рабства. Це також ріст і експансія націй пануючих і завойовників. Германські племена
254
і народи, войовничі і без того, знайшли тут „оправдання" для завойовницьких і загарбницьких походів на цілі століття.
Найповнішу картину цієї німецько-ґерманської експансії на схід знаходжу у солідній і чесній науковій праці Джейм-са Томпсона пз. „Феодальна Німеччина, виданій Університетом у Чікаго, у 1928 році, а зокрема в її розділі п. з. "Навернення слов'ян".
Thompson James Westfalclass="underline" Feudal Germany, Univ. of Chicago Press, 1928. „The Conversion of the Slaves".
Праця заснована головно на самих же німецьких джерелах і треба дивуватися, що так мало із її висновків знаходимо у т. зв. "історіях світу", а навіть в історіях поодиноких пародій. Період розбишацької експансії германських Народів, прикритих благословеннями Риму на "святість імперії" повинен би бути забутий або прикритий.
Тимчаєом: західньо-слов'янські племена і народи, над-балтійські слов'яни як і балтійські народи в обличчі смертельної загрози ставили довгий і рішучий спротив. Шлях цього спро-тиву позначений відомими і невідомими кривавими погромами, паленням святинь, святих статуй, винищуванням народів і тривалими завоюваннями здобутих теренів.
„А овшім це їм зробите: вівтарі їх порозвалюєте, а стовпи їх порубаєте на дрібні кусочки, а гаї їх посвячені вирубаєте, а різьблені їх статуї вогнем попалите" (Мойсей, V. 7. 5.).
На шляху цього походу знищення і завоювання упав у історії хоробрий нарід Прусів, а їх земля стала твердинею германізму. Кривавий тевтонський Орден Хрестоносців закує в залізні диби Литву і Литвонію. Тут ще далеко не все вису непе на світло денне. Наші джерела наведені у цій праці мали засвідчувати тріюмф воюючого християнізму над т. зв. "поганами". Із панегіричних історій цих походів устає перед нами всього декілька картин і декілька відомостей про їх віру. Не були вони призначені ані на звеличення, ані на свідоцтво, ані на вивчення цієї знищеної віри. Навпаки, наведені згадки мали засвідчувати славу здобичників і мудрість тих, що ведені жорстоким фанатизмом, наштовхували амбіції і жорстокість своїх князів до злочинів убивства народів і їх віри. Отже, помимо їх бажання устає перед нами струнка і монументальна велич, сонячна осяяність і надхненна вишинність віри і мудрости наших прапредків. Устає, щоб ніколи не погаснути осяйна постать Свантевита.