Латинський оригінал:
"Inter multiformia vero deorum numina, quibus arva, ailvas, tristitias atque voluptates attribuunt, non diffitentur unum deum in celis ceteris imperitantem, illum prepotentem celestia tantum surare, hos vero distributis officiis obsequentes de sanguine eius processisse et unumquemque eo prestantiorem, quo proximio-rem illi deo deorum''.
(Helmondi Chron. Slavorum, 1.83)
У перекладі:
Поміж многовидними появами Божеств, яким приписують володіння полями, лісами, жалощами чи розкошами, не бракує їм віри в Одного Бога, який у небесах володарствує над усім іншим. Цей Премогутній Бог володарує саме над небесними Істо-
259
тами, а вони виконують призначені їм обов'язки; а походять вони із його крови і кожний із них тим визначніший, чим ближчий він до цього Бога Богів.
(Гельмольд: Слов'янська хроніка, 183)
Не можна ясніше. Існує Один Бог, Володар на небесах і над усіма небесними Істотами. Усі вони наділені Владою над якоюсь Потугою світу — як Поля і Ліси, чи як Психологічні Потуги Страждань і Розкошів.
Усі вони є Аспектами Однієї Волі і Однієї Потуги. Найвищий Бог є Многопроявний і Многопотужний. Усі ці Божественні Істоти постали із його Єдиної Крови. Кров — це Таїнство Сімени і Розроду. Таїнство Множества і Єдности. Одне із найбільших Таїнств для всього Первісного і Теперішнього Людства.
Між цими Многовидними Божеськими Істотами існує Гієрархія Постання. Є ближчі до його Небесно-Висотної Істоти
і є дальші походженням. Але всі вони наділені та є виявами його Божественної Потуги (нуміна мультіформія!).
Як його звати. У моїй праці про Найвище Світло я доказав, що його людське, праслов'янське ім'я звучало „Сварог".
Пі ,
Найближчий його Син — Сварожич — зветься у наших текстах Свантевит. Але мав він і інші назви і інші Потугопроявн вбачали основою його назв і його Істоти. Ми пізнали Істоту Першого Сварожича, Дієвого Володаря Світів і Духової Сутнос-ти Всесвіту.
Чи ж треба ясніших доказів? Гельмольд, як теж ніодин із наших авторів джерельних документацій, не був прихильником старослов'янської віри і не був заінтересований у її похвалах. Навпаки, — повторюю, — основний закид для розбивання цієї віри був раціоналістичний закид її сповидної многобожест-венности.
А ось стрічаємо пряме і явне, як теж рідкісне чи виїмкове ствердження про саму теологію і теологічну гієрархію єдинокровних Небесних Істот, від Батька ісходящих.
Свідоцтво не є єдиним. Тут пригадаю моїм читачам і дослідникам свідоцтво Прокопія, наведене вже Костомаровим у скороченні, а мною у довшому тексті у праці про "Дунай, Дніпро і Дністер".
Пригадую:
"Вони вірять в одного Бога, творця блискавиці і громів, який є ВОЛОДАРЕМ УСЬОГО СВІТУ, і жертвують йому волів та інші жертвоприношення".
.4,0
Щобільше, Костомарову було відоме наведене місце Гельмольда, хоч наводить його тільки у нотці. Я вже стверджував, що знаменита праця Костомарова, спалена московською цензурою, заслуговує на перевидання і докладне вивчення.
Що ж бачимо? На двох кінцях слов'янського розселення у двох епохах стрічаємо те саме свідоцтво про Єдино-Божество слов'ян у вигляді генотеїзму.
У Прокопія, який мав діло із старовинним українським лицарством, висовується саме Перуновладність Істоти Найвищого Бога, його Бойова Владо-Поява у світі. Але ж і Свантевит має свого Білого Коня і Меч, щоб вів він свої бої у Небесах Найвищих. Наші історичні бої на Землі були відбиткою того Космо-творчого Бою, що творить Світлий ДОБРОЛАД.
Різно називали віщуни те, що є Одне.
Ось на скелях Ірану викутий у гранітах наступний напис: "Baga vazraka Auramazda hya imam bumim ada hya avam acmana ada hya martiyam ada"
У перекладі:
Великий Бог є Агурамазда,
який дав (створив) цю землю, який дав це небо який дав (створив) Людину.
Тут Найвище Божество зветься Агура-Маздою, — у молодшому тексті Аурамаздою, — а це значить Божественне Добро і Світло.
Хто ж не побачить тут поза іранською мовою ту саму Бого-Істоту, що зветься Сварог, Свантевит Arypa-Мазда, чи Перун, чи ще іншими іменами.
В написі на скелях стрічаємо однак назву Бата — Бог. І цей напис веде нас до дальших дослідів над сутністю Бога і його розуміння народами в історії людства. І це саме, що досліди над численністю його назв і над Єдністю Многопроявних Потуг у Космосах. Мультіформія нуміна!
А в наших хроніках. Монахи, що їх писали, були так сповнені богопротивною ненавистю до старої української віри, що не залишилося нам нічого із пам'яти про них окрім декількох назв у перечисленні т. зв. „Володимирових богів". І тому ми мусіли шукати слідів нашої правди і віри у чужих, хоч також ворожих джерелах.
261
Але є і далекий відблиск цієї правди і в одній із наших хронік, саме в місці, де при нагоді наведення Хроніки Маля лі, автор здобувся на вбогий коментар і поверховне зіставлення деяких грецьких назв із староукраїнськими. При цій нагоді згадує він про Сварожичів. За цією хронікою Дажбог це також Сварожич, себто син Сварога. Але розгляд цієї хроніки може бути предметом дальших дослідів, які мусили бути підготовані моїми попередніми працями відносно старослов'янської і староукраїнської віри. Будемо займатися преулюбленими Синами Сварога, однієї крови із ним та із нами, онуками Дажбога Сварожича.
Бібліографія
Предмет наших дослідів в'яжеться нерозривно з історією північно-західної слов'янщини. Острів лужицької культури чудом зберігся серед заливу германської експансії і з природи речі мусив бути обнятий мтйи дослідами, головно мови із виразними слідами цікавих чи навіть єдинозбережених архаїзмів.
Yci ці дбайливі досліди тільки зміцнили мою тезу про основну релігійнокультурну єдність праслов'янщини і старослов'янської доби поодиноких племен і народів, навіть у пізнішій добі їх спеціялізованого розвитку. Одначе, розміри праці дозволили мені зосередитися головно на центральній проблемі праслов'янських Божеств. Тому величезну кількість опанованого матеріялу довелося залишити без обговорення. Цей матеріал можливо буде використаний у дальших студіях над фолкльором та історичною етнографією старослов'янського світу.
Бібліографія предмету — величезна. Слід ствердити, що моя праця у її майже вичерпному джерельному обґрунтовуванні була можливою тільки завдяки існуванню Британського Музею в Лондоні, супроти якого почуваю незмінний подив і вдячність.
Ті самі обмеження розміру змушують мене подати тільки найважливішу і найвужче спеціялізовану бібліографію предмету. Численні загальні праці я мусив поминути. Також мені видавалося зайвим наводити загальновідомі праці із цієї ділянки відомих і часто цитованих у бібліографіях праць у слов'янських мовах, як от — Булатова, Анічкова, Афанасієва, Антоновича, Грінченка, Костомарова, Потебні, Срезнєвського, Фамінцина, Чу-бинського, Гільфердінга і численних інших. Бібліографія цих творів і джерельних матеріалів повторюється в усіх загального типу наукових студіях слов'янської віри і фолкльору.
Також було неможливим у цій праці увійти в детальну дискусію із пречисленними неправильними насвітленнями чи
262
висновками у відношенні до предмету досліду. Я вчинив це тільки в найконечніших випадках. Подана бібліографія, головно німецьких учених, вимагає, очевидно, дбайливого обговорення, а ще більше — їх твердження — дбайливої критичної аналізи. Але ж не забудьмо, що й важлива праця Томпсона (наведена в тексті), яка широко насвітлює процес завоювання і германізації північно-західньої слов'янщини з боку германської експансії, побудована в основному на критичному насвітленні самих . же німецьких джерел.
• В головному мені йшлося про ствердження відповідної методології предмету в дусі історичного об'єктивізму. Я подбав про важливий наголос саме на цю сторінку.
Поминаю теж у бібліографії джерельні твори прямо цитовані у тексті, щоб уникнути повторень.
Barthold, F. W., Geschichte yon Rugen und Pommern, 1840.
Beyer, W. G., Die Hauptgottheiten der westwendischen, Volkerschaften, 1872.
Cerny, A., Mythiske bytosce luziskych Serbov, Bauteen, 1893, 98
Eggert, 0., Die Wendzuge Waldemars I, und Knuts VI. von Denmark nach Pommern und Mecklenburg, Stettin, 1927.
Fock, 0., Rugen'sch-pommersche Geschicten aus sieben Jahrhunderten. I., Leipzig, 1861.
Frenzel, А. M., Dissertations tres de idolis Soraborum, Wit-tenberg, 1691.
Frenzel, W., VilderhandbuCh der Vorgeschichte der Ober-lausitz, Bautzen, 1929.
Giesebrecht. L., Wendische Geschichten aus den Jahren 789 bis 1182, Berlin, 1843.
Haag, G., Beitrage zur Quellenkritik der Lebensbeschreibun-gen des Bischofs Otto I. von Bamberg, 1878.
Haas, A., Arkona im Jahre 1168, Stettin, 1925.
Haas, A., Beitrage zur Kenntnis der riigensehen Burgwiille,
1910.
Haas, A., Slavische Kultstatte auf der Insel Riigen, 1918.
Hamann, C., Die Beziehungen Rugens zu Denmark von 1168 bis zum Aussterben der einheimischen riigisehen Dynastie, 1325, 1933.
Jatzwauk, J., Wendische (Sorbische) Bibliographe, Leipzig,
1929.
Miicke, Worterbuch der niederwendischen Sprache, 2 vols., 1926-28.
263
Von Sommerfeld, W., Geschichte der Germanisierung des Herzogstums Pommern oder Slavien bis zum Ablauf des 13-en Jahrhunderts, 1896.
Schumann, H., Die Kultur Pommerns in vorgeschichtlichen Zeit, Berlin, 1897
StrzygowsKi, J., Die altslawische Kunat. Ein Versuch ihres Nachweises, Augsburg, 1929.
Strzygowski, J., Early Church Art in Northern Europe with special references to timber construction and decoration, London, 1928. - -
Wehrmann, M., Geschichte der Stadt Stettin, Stettin, 1911.
Weber, L., Svantevit uns Sein Heiligtum, 1931.
Weber, L., Nachtraglich.es zu Svantevit, 1931.
264
Weber, L., Zu Eleusis und Arkona, 1934.
Wigger, F., Mecklemburgische. Annalen bis zum Jahre 1966.
Eine chronologisch geordnete Quellensammlung etc., 1869.
Wigger, F., ttber die neueste Kritik des Helmhold, 1877.