А найясніша світлість його світла — це істота Перуна.
І полум'ям цим палаючи, вічна розкіш Віпіну всі вселенні всепронизує.
Цей вогонь найсвятіший хай лицар Перуна у своєму серці як вогненну жертву розпалює.
А той є лицарем Перуна, що на жертовнику святої ідеї із життя свого творить жертву цілопалення.
***
А існує такий час серед всевічностей, в якому боги не розуміли своєї істоти.
Тоді Борута загарбав владу надвсесвітом і над богами. Задрижали небесні перед силою розпружень безодні. А він — Борута, викидами ненаситних пащ проковтував цілі покоління богів і світів.
Розпутались сили хаосів в розховстаних розпруженнях. Ріс у потугу Вритра. Мучились боги і затужили за небуттям. Бігли в потворні пащі. Або, бажаючи наслідувати Бору ту, самі насильно придавлювали світи і, з Борутою зростаючися в єдність, в його пащеки перепотворились.
І від тоді сила богів- сталася також участю Вритри. А темінь запанувала над всім, пригнічуючи світло. Терпіння було всеістотою, а пекло мук було усесвітом.
А над облогом світляних небес віяв дух теміні і хаосу. А ( ні пні.і богів блимали у князівстві Борути.
265
І тільки Брагман-Святогор, і тільки сімох Праволхвів і тільки найблагородніші з богів тривали на недоступних вершках у Срібній Землі серед молитв і аскези.
Тоді народився Перун у найглибшій неволі богів. І мовили три віщуни:
— Він є сином Бога Незнаного. І мовили три маги:
— Він є втіленням Бога Незнаного. І мовило сім Праволхвів:
— Він є Богом Незнаним!
А відоме було у споконвічних Ведах, що Перун спасе богів і прославить їх плем'я. А було йому призначено об'явити богам незнану їм їх сутність.
І зложили йому поклін три маги.
А ніхто не знавуїцо це із Срібної Землі прибуло трьох праволхвів.
А міг був Борута Тисячепащий пожерти боже немовлятко, заки вимовив би Перун своє перше слово. Але в писі своїй думав, що переміг його призначення. А в жадобі своїй надіявся, що заволодіє його знанням і духом і що буде йому служити наймогутніший із богів.
Велів його виховати пастирям, думаючи, що здалека від гідностей, почестей і пишності, як теж без знання богів і святих Вед, виросте із нього марний пастух, несвідомий своєї сутності.
І сказали боги:
— Як же це могло би бути, щоб наймолодший з богів міг творити нашу сутність, коли чейже ми живемо вже від віків. А як перед нами існував хаос, то ж слушно є, щоб володів над нами володар хаосу.
І погордили нужденним пастирем.
А він же ріс серед диких скель, що говорили йому про приспані потуги, серед зір, що говорили йому про розбуджені сонця, серед весен і цвітистих ігор, що об'явили йому істоту творчої розкоші.
А туга пастушої флояри проявила йому світи ще не сотворені.
Зачав тоді грати на пастушій флоярі.
І здивувалися браття його пастирі, що так дивно виспі
266
вав їх душу, що такі туги в них пробудив, немов би мали вони сотворити нові сонця.
І вони навіть не спостереглись, як піснею він перемінив їх. у своїх лицарів.
А як серце чистих лицарів відчуває вождя, так вони мовили:
— Коли б ти вів нас на смерть найбільш жорстоку, хочемо іти з тобою.
Так повстав Орден Лицарів Сонця. Бо справді сонцем богів і світів є Перун. Тоді небесний беркут сповістив йому час його призначень, складаючи біля його ніг галузку соми.
Привів своїх пастирів перед Вритру і мовив:
— Бажаю мати лиш стільки землі, як далеко лунає голос моєї флояри.
І втішився Вритра, що вождь богів бажає стати ватажком пастухів.
Скликав, отже, богів до Срібної Землі і мовив:
— Оце, побачите, як князь богів бажає стати старшим гайдарем. Буде мати навіть свою державу таку велику, як далеко чути флояру пастуха.
Тоді Перун, бог вічно молодечий, зачав грати на флоярі.
Розвіяв йому вітер золоте* волосся як гриву. А величаво збудоване чоло, а сильні і рухомі ніздрі, а благородно вирізьблені уста говорили про львину природу його духа. А коли вди-хував гірський вітер, то знати було, що має він орлину грудь і що звик змагатись із надхмарною бурею.
Зраділи серця богів на його вид.
Але Вритра глядів з погордою па срібну сорочку і здорове, опалене тіло пастуха.
А розвіяв йому вітер золоте волосся як гриву на чолі
льва.
І тоді поплила пісня.
І грав немов бй пастушину задуму, грав полудневий легіт дозрілої весни, грав буйні квіти, що дишуть з тисячс-барв-них чаш гаряче кохання сонця, грав келехи повні пахучого упо-єння, грав віддих меду і живиці.
А потім до танку закликав своїх легінів, як вогнистість їх м'язів розпалював, щоб танець з них викресати бутний та охочий, ядерний та ярий.
А потім грав немов би мужеську їх міць і радість своє-вільних ігор.