А не розуміли боги, що Перунова пісня була чудом найбільшим.
І настав час найбільше важкий. І настав час найбільше радісний.
В житті Перуна доба молодечих геройств, коли із горсткою вірних другів вирушив він на підбої всесвітів.
На найвищий вершок недоступний ні для богів, ні для демонів продерся, щоб досягнути пустельні Святогора і з нра-джерел його знання черпати мудрість і Натхнення до борні за владу над всесвітом. І серед найбільш суворої аскези сто один рік змагався із мовчанкою Брагмана.
А здавалося йому, що бореться із непронизливою пітьмою, бо справді Брагман навчав через мовчання.
Аж вкінці зрозумів споконвічну тайну мовчання... і зірвався до чину.
А цілий простір, а цілий вритрийський хаос став затісний для нього, — так як серцю лицаря навіть у наймужніших грудях затісно.
І простір розірвав і ширше його розмірив. А потім нові простори в безвість викидував.
270
А потім з дев'яткою лицарів на рубежі всебезмірів виправився буцім по руно золоте, А було це прасонце...
А було це прасонце перед віками-віків Вритрою проковтнене, мертве і пітьмою прожерте, із пам'яті всесвітів змазане, струями еонів в безвість розтерте.
А було це прасонце в космічній Україні у безвість повернене.
А кинувся в безодню теміні, та й безвлад розколисав та і і розхитав у рух незрушимість.
А воскресло прасонце і взяв його в руку як смолоскип. І сів на білого румака, що є йому другом найвірнішим.
І загримів на буйтуровім розі поклик золотий, а мчався крізь простори на чолі своїх лицарів, несучи прасонце мов смолоскип, пробуджуючи завмерле життя у безодні.
А космічні вихри підхопили його пісню і грали її космосам.
І гнався він у леті нестримному, а румак його кресав з -під копит вогнисті блискавки натхнення. І розспівалися громи.
А пісня їх досягнула до склепіння і гимном перемоги загриміла.
А пробуджував в безодні завмерле життя. І пробуджував сплячих лицарів Вритрою проковтнених.
І мчався його Орден Переможний, крешучи вогненні блискавиці з-під копит світлистих коней.
А на найяснішім румаку мчиться крізь всесвіт Перун Соняшний.
І таким бачуть його віщуни.
І назвали його Вішну Калькін, бо справді бачили білого коня, як летів він крізь простори — румак переможний натхнення.
І побачив його віщун і мовив:
— „Я бачив небо отворене, а оце білий кінь, а котрий сидить на ньому, називали його Вічний і Правдивий, а судить він справедливістю і бореться.
— „І війська, що є на небі, їхали за ним на білих конях, одягнені у білий лен, тонкий і чистий".
Справді всесвіт цілий вижидає Лицарів Сонця.
271
О, слухай ідеї пісні, мій брате, лицарю сплячий! Справді всесвіт цілий жде на тебе, щоб ти пробудився.
**
Увільнив стадо сто турів золотих, а до плугів своїх запріг їх і разом із лицарями своїми цілини степів простору глибоко, глибоко розорював.
А була це перша борня Ордену Сонця. І засіяв золоті зерна сонячної пшениці і зрощував їх життєдайною росою.
А після жнив збирав снопи дозрілі і разом із лицарями вимолотив із них зорі.
І щораз нові цілини хаосу заорювали його лицарі і зорі і сонця розсівали неперечислимі.
І простір так розмірювали щораз ширше. Бо справді творчістю сонць є борня лицаря. І на світах собою наново сотворених небо розпростер препотужне.
А на місці, де приспане знайшов прасонце, збудував своє небесне Ромнове. Ромнове.
Із зоряних кришталів викришталений, із найчистіших юпітерових світил виблиманий, з тисячебарвних райдуг розрай-дужений.
Город вільний і незбагненний, віщунами предвіщенний, в Ведах небесних прославлений.
Не увійде там ніхто підлістю і нікчемністю зап'ятнова-ний, ніхто, кого не міг би Перун-Дажбог полюбити, як сина, як брата і як друга.
Ніхто, хто не є як Сонце.
І не увійде там ніхто крім лицарів, святих, Перунових. А шлях до цього городу, це шлях святого лицаря.
272
Тоді покинув Святогор свою пустельню і в городі Перуновім поселився. А увійшли туди разом із ним найблагородні-ші з богів і сімох Праволхвів.
А радість, блаженйість і упоєння святості сталося сутністю Ромнове.
Тоді то Перун навчав молодих богів гуляти аркана. Довкруги святого дуба в Ромнове.
272
Гуляють, гуляють молоді боги, аж іскри летять на цілий всесвіт. Дзвонять дзвіночки золотих острог, аж іскри летять на цілий всесвіт.
А з дзвонень цих, а з іскор цих із співу молодих богів пливе на вселенну радість життя найчистіша і найсвятіша.
**
Тоді зрозумів Вритра, що його панування над світом є загрожене.
І у постаті Равгіни пнявся до небес Перунових, щоб їх зруйнувати.
А коли вже головою досягав небес, тоді Перун копнув його могуче і розбив йому череп золотою острогою.