Але був якийсь сум у серці Перуна. Це біль творчої туги так заскиглів.
А Вритра відчув безміць Індри і розвіявсь чар Перунової природи, що ним жив він дотепер у небесах. Збудився Вритра немов зі сну і тріюмф злої радості задрижав йому на устах. Бо він побачив себе у Ромнове.
Тоді Борута, не розуміючи, що влада Перуна є нерозривно споєна з його істотою, подумав собі:
— „Влада Індри не походить, як думав я дотепер, із ваджри, але із золотого птаха, бо ваджра є послушна кожному дрогненню його Пера. Якби заволодів я птахом, — а заволодіти ним легко, бо лагідний він як голуб, — заволодів би я ваджрою, а коли заволодів би я ваджрою, заволодів би я Індрою, а разом із ним усіма всесвітами."