А чию душу запалить він як костир, той є Лицарем Перуна. Ом.
***
А коли Лицар Сонця запрагнув звістити своїм браття м, що світ — це творча розкіш Найвищого, покинув країну Білих Зір і з Землі Срібної Натхнення зійшов на низини людських осель. А коли вже минув Великий Ліс своєї самотності, усів на березі Пропасної Скелі, що підносилася над самим ринком родинного міста.
Тоді прийшов до нього Диявол і зачав його спокушувати.
Сказав Диявол:
— „Чи бачиш оцього дурня на ринку, що тішиться, коли дістав кусок гарбуза? Він також сказав би у цій хвилині, що світ — це радість.
І багато інших дурнів тішиться кусочком гарбуза. Чи в марній їх радості не бачиш мілковини твоєї віри, що її звеш найглибшою. Чи не є вона твоїм куском гарбуза, котрим ти тішишся як дурень на ринку?"
Сказав Лицар:
— „Справді братом мені є той чоловік, що ти його називаєш дурнем, хоч багато води попливе у нуртах самсари, заки брат мій зачне жити найглибшою радістю сонячної віри."
Сказав Диявол:
— „Це дуже благородно з твого боку, іцо бачиш брата в цьому дурню. Але може подібність є більш глибока як думаєш. Може лежить вона в тому, що не треба ніякої глибокої філософії, щоб сповіщати радість існування, як довго, тримаємо кусок гарбуза в руці. Але мудреці знають, що все, що мало свій початок, матиме свій кінець. І тому були об'явлені світові найглибші правди терпіння. Це є правдива мудрість, яку ще зрозумієш.
Ось глянь, той, що ти назвав його братом, бажає сповістити світові свою радість. А що при цьому заваджає йому ледви надгризений кусок гарбуза, отже він відкладає його необачно на берег студні. І плеще в долоні, відчуваючи радість істніння. Аж ось якийсь обдертий босяк, якби від давна на це тільки ждав, вкрав йому причину його радості. А тепер вулична тов па тішиться разом із дурнем, який, не знаючи про крадіж, далі плеще в долоні. Аж регочуться відчуваючи радість існування. Така це радість світу. Таке життя. Це твої браття, ця вулична товпа, о благородний лицарю.
А коли прогомонить пустий їх сміх, коли вовчий голод зачне їм шарпати кишки і коли засядуть на дорогах із штиле-том в руках, щоб чигати на майно і життя своїх братів, чи й тоді їм скажеш, що істотою світу є радість? Хіба радість крови і вбивства? Чи так їм скажеш, о благородний лицарю?"
Сказав Лицар Сонця:
— „Також із ними зможу з'єднатися в чистій радості, хоч сьогодні зло є їхнім уділом і злом заражена є їх радість. Бо існує радість зла. А зло приносить терпіння. А потопаючі в терпінні прагнуть вирватися з нього через зло і злу радість. І щораз глибше грузнуть у терпінні. А коли зачнуть думати, тоді вийдуть з-поміж них пророки терпіння.
Справді скажуть вони: Життя — це терпіння, світ — це терпіння, існування — це терпіння. Вічна є тільки смерть і небуття. Визволення з терпінь — це небуття.
Тоді я відповів їм:
Запереченням терпіння не є небуття. Бо небуттям є само терпіння. Запереченням терпіння є буття. А буття — це розкіш
289
божої творчості. Тривати в бутті, це значить — тривати в творчості божій. Це значить — тривати в найчистішім, радіснім захопленні натхнення."
Сказав Шайтан:
— „Це легко тобі сказати, але нелегко повірити терплячому, що його терпіння є небуттям. Ти забув, бачу, про згарища твоїх терпінь. Легко знайти слова на чужий біль. Але чи власні твої слова не будуть скреготом кровавої іронії, коли велике, справжнє терпіння загостюється знову в твоїй душі?
Ось глянь! Покажу тобі тебе самого в завтрішніх днях. Саме померла тобі мати, а ти сказав слова: „Погасло сонце мого життя!"
Чи ж не е ці слова хулою проти Бога Сонця, котрий, як кажеш, не гасне ніколи? Чи ж не є бунтом коротковічності найдорожчих осіб?"
Сказав Лицар:
— „Справді вимовлю оці слова. Але не будуть вони блюзнірством, бо гаснуть земські сонця навіть такі могучі як цілі світи. І погасне сонце життя, що найвищою жертвою палаючи, для мене світило. Але говориш неправду, що ці слова є болем, або бунтом. Бо не погасне сонце її духа. До землі верне її тіло, як і землею була моя мати. А душа її полетить у найвищі простори небес, як сказано у Ведах:
„Серце Земл| є в найвищому небі, безсмертне, святістю повите."
І там горітиме вічно найчистішим вогнем душі землі, душі всіх матерей.
Справді радістю правдивою є смерть моєї матері, бо її смерть — це здійснення свідомої жертви и життя. Якщо бачиш сльози в моїх очах, то це не є сльози болю, але сльози найчистішого зворушення."
Сказав Диявол:
— „Покажу тобі зло гірше за смерть. Покажу тобі — зраду! Мов круки роздзьобають твої правди, розхапають по малім кусочку, а тебе відречуться і мудрість твою проти тебе самого відвернуть. А відчуєш болючість такої зради найгіршої. А хто із сили твоєї візьме найбільше, назве тебе лжепророком і демагогом. А відчуєш біль зради найгіршої. Покушаєш уку-шень цієї змії. Аж тобі душу її пекуча їдь затроїть. Кидає тобі в лице слину своєї зависті і їдь ненависті своєї. Хоче тебе об