290
слинити, згноїти і упокорити. На ринок вела би тебе, на ганьбу:
— „Ти є трус! Ти — лжепророк і демагог! Твоє мистецтво — це проституція! Товпу здобудеш, але не духа! Покажу тобі зраду найгіршу!"
Сказав Лицар:
— „Ти назвав ім'я цієї змії: зависть і ненависть. Хотіла би здобути мою потугу, щоб бути так як я, сильний, плідний, вільний і могучий. Хотіла би бути як я. Отже має для мене подив і любить мене в глибині серця. Чи не знаєш, шайтане, що я є щасливий навіть тоді, коли змія п'є сонце моєї душі, бо цей сонячний вогонь її перепалить і перемінить. А коли піна їді вїдприсне від гранітових скель могучості мого духа, що ж тоді останеться із зависті, о шайтане? Це щирий і правдивий подив скривається на дні цієї зависної душі. Отже подив із зависті залишається. І пити буде сонце моєї душі, аж зненависть у найгарячішу любов перепалиться і пересонячниться.
Чи ж не бачиш, що замість показати мені терпіння, ти показав мені ріст і розвиток моєї віри? Що ж із того, що проти мене відвернуть мої правди? Я чейже живу в моїх правдах. І з правд моїх на дні душі моїх ворогів до життя повстану!"
Сказав Шайтан:
— „З життя твого зроблять шайтани бич кровавої іронії на твої правди про чисту радість життя. Будеш боротися проти тих, що їх найгарячіше любиш. Безпереривний ланцюг терпінь скреготатиме над тобою скривлення слів твоїх власних. Аж кайдани нужди до білої кості твоєї вгризуться. Буде тебе душити жар власного вогню і серед пустині навіть змії не знайдеш спрагненої твого жару. Давити тебе буде тягар твоїх правд, аж розгнете тебе як золото скупаря. І зішлють на тебе дияволи усі терпіння світу, щоб бичувати тебе бичами найбільш кровавої іронії. А коли зимний піт смерті виступить на твоє чоло, чи і тоді скажеш, що зло не існує?"
Сказав Лицар Сонця:
— „Тоді справді буду найближчий до цієї правди. Але про марні речі ти говорив зі мною. Це навіть труду не варте, Щоб ти мені ці речі показував. Хіба, що хочеш піддати мені гордості, щоб побачив я велич моєї борні. Але марна це гордість, тому що прямую до речей ще більших. Якщо направду маєш очі і бачиш, то знаєш хіба, їцо так званий особистий
291
біль уже помер у згарищах моєї жертви, що я її розпалив на вершинах Срібної Землі." Сказав Диявол:
— „О, шалений! Не знаєш, яку потугу визвав ти на бій цією жертвою!
О, вернись шалений! Відгреби твій біль із попелу і вложи його назад в твоє людське серце. Бо горе тобі, якщо в тім попелі знайдуть шайтани живі іскри. І не знаєш напевно, які пекла зуміють із них роздмухати. Чи знаєш напевно, де кінчишся ти, а де зачинаються твої браття, твої народи, твої батьківщини твоїх батьківщин?
О, горе тобі, шалений! І нема такої потуги, щоб тобі картини твого пекла могла показати. Бо це ти розпутуєш все пекло твоїм визивом. О, горе тобі, горе!
Коли зблідне пекло перед пеклом, котре ти сотвориш,
коли спливе кров із Альти, Сени і Росі в океан мук і
вогню, jggjggmgm
коли зжахнеться пекло Умані,
коли загуляють шайтани свій новий танок зради і провокацій,
коли їдкий газ братерських злочинів прожере тобі духа і в зелену їдь його перетравить,
коли сміх шалених затроєних газом буде сповіщати дияволам радість всеістніння,
коли розсміється всепекло з ненависті і помсти, о, горе тобі, горе шалений, що прагнеш це пекло в душі своїй розпутати, в духа твого втілити!
Радість хочеш побачити? Радість червоних бенкетів споконвічної Умані? Чи маю тобі показувати пожежі, яких шайтани ще розпалювати не вміють? Чи маю тобі показати підлість зради, до якої дияволи не є здібні?
Коли б розбиток корабля останками сил приплив до берега, а брат взяв його на корабель на те, щоб знов його вкинути у бурхливі хвилі...
Коли б хтось із пожару втік і просив про захист, а брат кинув його назад у пожежу на паству вогню, ... таке ще видумали б шайтани.
Але коли лицарі святі, що боряться за справу святу, втікаючи перед катюгами, просили б про захист самих дияволів, то навіть дияволи не посміли б видати їх катюгам на ганьбу і знущання тисяч разів гірше за смерть.
292
Бо знають шайтани, що всесвіт дрижить від таких злочинів і грозить загладою навіть пеклу.
Чи маю тобі показати злочини супроти духа, про які не снилося ні Попелеві ні Архидияволові.
О, справді говорю тобі, що тоді ти пекло назвав би ще святістю.