— „Слова, слова, слова... Назви собі мнимістю мнимості, небуттям, ніччю, обмеженням і чим тільки хочеш, — і коли б ти сам себе мав вбити у цій борні, то однак із чимсь борешся, з якимсь чоловіко-шайтаном, що над світом панувати хоче — а чейже, якщо зло є нетворче, — тоді може воно бути ділом тільки цієї мнимої радісної творчості. Як, отже, хочеш боротися з твором власного Бога?"
Сказав Лицар:
•— „Справді, дияволе, ти є оманою найоманнішою. І як такий ти є сотворений Богом. 4
Так як маляр, щоб проявити ясність своєї душі творить гармонію світел і тіней, послуговуючись також темінню, — хоч темінь не є ні одною з барв, а тільки їх небуттям, —
295
так і Бог Найвищий у великій своїй творчості уживає зла і неправди, щоб могла проявитись правда, добро і краса. І так як у образі мнимість барви стає барвою, — так у світі божої творчості зло, — хоч є мнимістю мнимості, — стає дійсністю, — темним тлом всесвітів, заки щораз містерніше мереживо вічно повстаючого буття всетворчу радість розпромі-нить, розпотужить, але всебуття ціле обійме, аж з Богом з'єднається, аж Богом стане.
Справді Бог Найвищий сотворив Диявола, щоб у борні з тобою, котрий єси обманою, могла проявитися дійсність творчої розкоші Вішну.
Справді Бог творить ніщогість зла, щоб проявитися могла його вічність."
Сказав Диявол:
— „Ти хотів би мене переконати, що я, з котрим оце говориш, не існую?!
Ха-ха-ха!... Але подумай, який ти тоді смішака. Чи не нагадуєш лицаря, що боровся із вітряками. Ти ж сто раз смішніший. З якимсь нужденним маревом борешся, немов би ти відганяв невидимі мухи. І говориш, що ця борня є істотою світу. Це справді велика для мене честь. Дякую тобі, що робиш такого великого героя з мене, якого немає зовсім, ха-ха-а!
З мене, котрий є небуттям?! О, подумай тільки блудний лицарю, чейже мене зовсім немає!" Сказав Лицар Сонця:
— „Якби тебе не було, то я мусів би тебе сотворити. Але ти існуєш!
Ти є!
Ти є безодня, темінь і ніч. Існуєш саме в моєму серці, як останки моєї невіри, як ледовий панцир, що від вічного вогню божественної розкоші мене розділює, існуєш як болюче обмеження моєї язні — заки вона всесвіт обійме, небеса обійме, з Богом з'єднається, Богом стане.
Ти існуєш, бо моя слабість скріплює твоє існування. І цим існуванням проти духа звертаєшся.
Ти існуєш! Але згинеш, коли сонце моєї віри у всесвіті розпотужу, коли усі світи, всіх духів і всіх богів до борні проти тебе поведу і в борні цій переможу!
Вірю в перемогу!
Вже відчуваю, що тріскає панцир мого серця,
296
вже відчуваю, як сходить у грудях сонце сили, яка сьогодні тебе переборе!
Що в ніщогість, із якої ти вийшов, відійдеш. Ось знаю твоє ім'я: Ти є слабістю мого духа! Відійди Шайтане!"
І відійшов Шайтан засоромлений, а Лицар Бога Сонця вирушив у світ, щоб сповістити йому радісну і переможну Євангелію, що зло не існує.
***
Але вернувся Диявол і зайшов дорогу Лицареві Сонця. А був такий могучий, що дрижали гори під його ногами, затемнилося Сонце, а день став як понурий сумерк.
Сказав Диявол: .
— .Ось я є!"
Сказав Лицар: — „Говори Шайтане!"
Сказав Шайтан:
— „Ти переміг блазня, що мешкав у твоєму серці, а здавалося тобі, що ти переміг мене. Справді величезною мусіла би бути твоя слабість, щоб із неї міг повстати я, щоб від неї затемнилося сонце і померкнув день."
Сказав Лицар:
— „Справді величезною є потуга темноти й безвір'я, якщо найпотужніше Сонце Духа в серці людства затемнює. Але справді сильнішою є потуга віри, якщо єдине її золоте зерно може стати Космічним Сонцем. Ти є Шайтан, з яким я боровся від віків. Пізнаю тебе, що ти є Диявол Космічний."
Сказав Диявол:
— „Не знаєш мого імені. Не маєш влади наді мною. Диявол — це звук порожній і пустий. Як будеш «почитати мене і Бога, тоді Бог твій стане Дияволом."
Сказав Лицар:
— „Справді ти є словом порожнім і пустим. Отже знай, що тебе переможу."
Сказав Шайтан:
— „Я тебе не боюся і не прийшов я, щоб з тобою боротися. Бо чим є твоє безсилля супроти моєї потуги. Я прийшов, Щоб об'явити тобі мою істоту.
297
Я є потугою, яку почитаєш і до якої прямуєш як до Бога Найвищого. Я є Богом Найвищим, бо Міць Найвища є у моїй владі."
Сказав Лицар:
— „Ти є Диявол Космічний. Ти є Небуттям!"
. Сказав Диявол:
— „Повторюєш як дитина порожні слова. Я походжу із світів, де влада слів кінчиться. Оце назвав ти небуттям мою істоту. А чи знаєш тайну небуття, щоб могти мене заклясти?
Глянь, ось все, що бачиш, вилонюється з небуття. Глянь, ось все, що бачиш, потопає в небутті. З мене все повстає і в мені кінчиться. Те, Що бачиш, це переминаючий момент. Це омана. Це щезливість.