А Лицар Сонця пішов у світ, щоб сповістити йому найрадіснішу євангелію героїзму про істоту Перуна таємну.
**
А момент триває як вічність.
І повстав Перун із прабезодні темряви космічної, де перебував у сні до смерті подібному.
І повстав Перун у красоті світлистих розсвітів, — серед пахощів космічних весен, — серед танців юнацьких сонць.
І підніс ваджру із прабезодні і сів на румака білого, що був йому другом найвірнішим.
І сів на білого румака натхнення і вирушив до лету понад світами.
І загримів на золотім розі зов золотий і мчиться крізь простори, несучи в долоні ваджру немов булаву гетьмана.
І мчиться крізь простори, несучи прасонце в сонячній долоні.
І мчиться Перун Блакитний, завмерле життя пробуджуючи в прабезодні.
А куди долетить зов його золотий, там встають його лицарі, зі сну пробуджуючись до смерті подібного.
І мчиться його Орден Переможний, вогнисті громи крешучи з-під копит світляних коней.
І розспівались громи душ лицарських.
А космічні вихри підхопили їх пісню і несли її до все-
космосів... і
... Симфонію Перемоги!
І загримів Перун золотий зов на туровім розі і мчиться крізь простори начолі своїх лицарів, несучи ваджру в сонячній долоні як гетьман булаву.
І в смертельний бій веде він свій Орден. До борні проти пекла!
Проти змія, що хоче проковтнути сонце Перунової віри. Проти вужа, що хоче задавити цілу землю! Щоб розбити вежу, в якій Борута ув'язнює сонячну думку.
Щоб приборкати розховстане пекло, а душам окаянним показати шлях до сонця.
Щоб відбудувати Велику Руїну небес своїх світляних.
Щоб із геройств і найвищих посвят викришталити Ромнове.
Щоб із найчистіших натхнень оживити вічні джерела Найсвятішої Русі,
Щоб птаха золотого увільнити із прабезодні небуття, Щоб птаха золотого сотворити із жертви найвищої, Сотворити із жертви найвищої.
Грім, Грім Блакитний!
Мчиться крізь простори і співає натхненну пісню.
А на найяснішому коні мчиться крізь вселенні Перун Сонячний.
І веде свій Орден у бій проти пекла.
І таким бачать його віщуни.
Це є втілення Вішну найсвятіше!
Це є- Вішну Калькін.
Це е Бог, що вічно будиться зі сну. Звитяжний румак натхнення!
Перун Таємний!
Ом!
Ом!
Ом!
**
А момент триває як вічність.
А на білому румаку летить Перун крізь простори і на туровім розі грає зов витязів.
А підхоплюють Лицарі Сонця пісню його золоту і несуть її у простори.
Аж розспівалися громи натхненні.
А підхопили космічні вихри їх громовинну музику і до сволоків неба їх кинули.
310
І відізвалися звідтам відгомони всевічності. І розшумілися всесвіти симфонією упоення. Летять, летять Лицарі Сонця, громи вогнисті крешучи з-під копит коней світляних.
Гуляють, гуляють молоді боги, аж летять іскри світляні. З теміні, із всетеміні світанки повстають золоторум'яні. Дзвонять, дзвонять золоті остроги, аж іскри летять світляні.
Збудився всесвіт громовий. Летять блакитні Громи.
А серед просторів зблакитнених натхненням пливе пісня золота.
Симфонія Всезвитяги.
В сволоки вдаряє наднебесні.
Аж розрушаться як панцир ледотемряви.
Аж спливуть із них блакитні, незбагненні вогні найсвятіші.
І загоряться кришталеві вершини Меру. Розгориться Ромнове вогнем Жертви. Найвищої.
І золотим птахом наново із вічного сну пробудиться Бог Незнаний.
Вішну Сяяна.
* І прилетів Лицар Сонця в полум'яний світ Північної Зорі. І затримав свого румака над ледяною могилою Ангелія, щоб його збудити.
А Ельое прислонила нагробник веселковими крилами і сказала:
— „Лети далі Лицарю Сонця, не буди його, тихою є жертва його серця, а святість не є воююча."
— „Лети далі Лицарю Сонця, бо засвятою є його душа до борні народів."
— „Тричі тебе заклинаю: Лети далі, кінь твій дуднить бурею поривів, а блаженність вічного сну є призначенням душі тихої і святої."
Рече Лицар Сонця:
— ,Д не поведу його на борню народів, але на бої Святих Лицарів.
А новий світ воюючої святості твориться з любови і з жертви тихої як його.
Тому моїм є Святий Лицар, котрий тут спить." І сказав слово:
— „Збудися сплячий Лицарю Ромнове!"
І повстав Ангелій такий гарний і промінистий як у дні, коли. Шаман показав його душу здивованим народам півночі.
А веселки крил Ельое розвіялися як душа священної задуми і опромінили промінні блески гусарських крил Лицаря Ромнове.
І з поривів найсвятіших сотворив собі білого румака і полетів у напрямі своєї батьківщини, щоб її пробудити до святої борні.
Вдаряє у сволоки небес золотий зов Перуна.
Будить Сплячого Бога.
Гремить громами Симфонію Всезвитяги.
Перун Сонячний веде в бої своїх лицарів. Здійснюється пісня золотого птаха.
І не знати, чи це бій смертельний, чи захоплення найбільш піднесене.
**
Серед кришталевих блакитів святості співає Перуновий птах золоту пісню натхнення. Зов Лицарів Сонця, Гимн Всеперемоги. А чути цю пісню серед всевічності. О, почуй мою пісню, брате мій, Лицарю Сонця! О, збудися зі сну, Лицарю Перуновий! І зірвися до лету! І зірвися до чину!
Існує Грім Блакитний. Дух віщунів є його простором, а натхнення найсвятіше його паливом. А міць брагмічна є його потугою. Існує Грім Найсвятіший.
А коли в душі Лицаря Сонця Грім Перуна загориться, тоді дух його на блакить простору перепалюється... ... і стане Святим Лицарем Ромнове, Святим Лицарем Ромнове! Ом!
312