Цілі довгі століття християнізму накинули на це старинне Свято Весни, Свято Богині Світання, свою зверхню накидку,
347
але не змогли витиснути прастарої назви, яка так і до сьогодні звучить: Гегші Істер! себто Щасливого Великого Дня, Дня Богині Істер, Дня Богині Світання.
Залишилися також ріжні звичаї того весняного свята, часто із пересуненою датою на початок травня. Це свято ще до останнього часу можна було побачити в деяких селах Англії і тільки в останньому часі ведеться проти нього кампанія. Відбувалися підчас цього свята танці і ріжні обряди так, як наші гаївки, хоч сам зміст Великого Дня був далі в Україні міцніше пов'язаний із культом Сонця.
Але ж УТРЕНЯ є його дочкою. Часом просто Дочкою Неба.
Сягнім, отже, до самого оригіналу. Написаний він около 725 року і зазнав пречисленних видань. Наводимо наш текст за повним критичним виданням, а саме:
Bede: The Complete Works of the Venerable Bede...,12 vols., London 1843-44, Vol. VI. De temporum ratione, p. 179 ff.
„Eostur-monath, qui nunc Paschalis mensis interpretatur, quondam a Dea illorum, quae Eostre vocabatur, et cui in illo festa celebrabant, nomen habuit: cuius nomine nunc Paschale tempijs cognominant, consueto antiquae observationis vocabulo gaudia no-vae solemnitates vocantes."
В українському перекладі:
„Місяць Еостур, який сьогодні пояснюється як Пасхальний місяць, мав свою назву від Богині, яка називалася ЕОСТРЕ і якої свята вони в цьому місяці звеличували: її іменем тепер означують Пасхальний час, називаючи розваги старинних обрядів звичаєвим словом як нові торжества."
Ну, що ж? Нічого нового про методу поширювання християнізму ми не довідалися. Історія стара як сам християнізм. На старинні свята підсували чи накладали новий зміст, рівночасно витискаючи їх старовинне обличчя.
Це мало діятися так довго, аж поки не витиснеться старий їх зміст так сильно, щоб і сама пам'ять про цю старинну віру забулася. В Англії це вдалося у відношенні до Великодня і була б пам'ять про старинне Свято Богині Світання зовсім забулася, якби не залишилося оце свідчення Беде. Нічого дивного, що пізніші „пояснювані назви свята" не були заінтересовані у повторенні цього свідоцтва і воно так і залишилося єди
348
ним. Однак не забули про це пояснення мовознавці і навели його у своїх словниках. Саме їм завдячую цінну вказівку не тільки для самого мовознавства, але для історії культури.
Деякі історики підважують твердження Беде, мовляв, воно єдине, отже, мовляв, непевне. Але тут правдивість слів Беде пояснюється і скріплюється... лінгвістикою. Беде напевно не знав і не враховував, що майбутні лінгвісти 20-го століття віднайдуть ще глибше значення назви Богині ЕОСТРЕ і таким чином його ствердження буде додатково потверджене, бо її свято в такий видимий спосіб сповіщає — Як усе-перемогу Сонця, яку Світання все попереджує. Нічого дивного, що прапредки англійців саме її іменем назвали ВЕЛИКИЙ ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ СОНЦЯ, як ЕАСТЕР, або у старшій формі ЕОСТУР за зависанням Беде.
І так це свято називається до сьогодні. А „радощі'' цього свята — з відтінком згірдливости як „розваги" — „гаудія" — до останнього часу тривали у ріжних селах чи містечках Англії. Нехай ті, що піддають під сумнів ствердження Беде, пояснять цю назву „ЕАСТЕР", а зокрема збіжність її — тепер зрозумілої — назви, як назви Богині Світання YCTPH, яку відкриваємо на протослов'янському і протоіндоевропейському мовних теренах.
В латинській мові маємо відповідники цієї назви у словах: АУРА і АУРОРА. Треба думати, що повстали вони із пере хідних форм: АУСА і здовженого-AYCOCA. Перехід „С" у „Р" між двома голосівками — це добре відоме з'явище у лінгвістиці. Отже слово АУРОРА, хоч звучить так відмінно, таки походить від УСТРА, хоч довгий був його шлях у історії мов і народів. Поняттєво іде, однак, латинсько-римське розуміння і уява про цю Богиню за грецьким словом „ЕОС".