Але я сказав, що рівнобіжно чи разом зі словом ішов культ, а разом із культом — мітологія. Вони змінювалися як і саме слово, але, думаю, що і культ, так само як слово, покаже нам спільне праджерело.
Хочу це унагляднити на прикладах із самих текстів.
Щасливо для мене — як усі відкриття є частиною оцього щастя ученого, що шукає, — я знайшов напевно дохристиянського змісту текст, що відноситься до нашої Богині на грунті... литовськім. Саме там я шукав за подібними текстами чи залишками старої віри і світогляду. Чому саме там?
Відомо, що Литва і Латвія — а були вони в історії близькі до себе чи разом із собою — прийняли християнізм аж у 14-му і 15-му століттях. Були такі закутини по селах Латвії, до
351
яких християнізація прийшла аж у 17-му чи 18-му столітті. Та й не скоро воно там увійшло у гущу самого народу. Отже тут — так я думав — треба шукати залишків старої віри.
Якщо йдеться про порівняльне вірознавство, то мусимо ствердити, що це споріднення іде рівнобіжно і саме в традиційно-релігійних елементах знаходимо не тільки спільні елементи, але спільноту прапервісних концепцій і цілого піровнз-наневого світогляду.
Дивне диво. Якраз в українському письменстві маємо майже затрату пам'яти про скарби старої віри. Вона забута і погорджена. Викривлена і опльована.
Є тільки її залишки у фолкльорі, де вони збереглися і де разом із їх збереженням залишилася заблукана і затуркана, але все ще жива і здібна до відродження ДУША СТАРИННОГО НАРОДУ.
Дивна річ. Якраз там, де зберігся найміцніший корінь Старої пародньої віри, там теж збереглася найміцніше сама ві-тальність і непоборима сила народу на його шляху до повної Духової і Державної Суверенности.
Я ствердив цей факт у моїй праці про „Джерело Сили Української Культури", до якої ще раз відсилаю моїх читачів. Красотворча сила і мітотворча потуга, яка створила культ Богині Світання, дрімає ще приспана в надрах нації. Вона вимагає міцного пробудження. Цим пробудженням буде відродлсення НЄ тільки дослідів про старинну віру, але живучість її самої.
На закінчення наших етимологічних і порівняльних доги ідів спробуймо відважитися на діло ще сміливіше. Вихідною формою для нашого досліду, як пам'ятаємо, була назва Богині V( ГРА. Такий слововид ми знайшли як потверджений у текс-і.іх і основний для дальших словозмін у історії народів. Спро-буймр, однак, піти ще далі у глибінь.
Мій досвід у дослідах над походженням назв Божественних Істот — або Світлистих, бо усі вони пов'язані із істотою Світла, — повчає мене, що назва Божества була звичайно зрозуміла для тих, що пю назву творили. Назва була зрозумілою для Віщуна-назводавця. Ми пробуємо дослідити загублене в часах і епохах значення назви Божества. (Будемо шукати значення самої назви „Бог".)
Постає, отже, питання, яке глибше чи дальше значення мала слово-назва „УСТРА".
Входимо на грунт непевний і малодосліджений. З природи речі мусимо вже тут оперувати здогадами. Це щось у роді археології мови. Сягаємо в ті невідомі і далекі епохи, коли постала сама праназва.
Досвід вказує далі, що така назва складалася звичайно із якогось пракореня, звичайно дієслівного кореня, який далі підлягає морфологічним змінам, завдяки яким він набирає значення у відношенні до з'явища даного Божества. Ця зміна відбувається, отже, через словотворчий наросток (суфікс), який дану чинність „оживлює" — приписує її Живій Істоті, себто Дійсній Основній Силі самого Чину чи З'явища. Це також і рівночасно „оживотворення". Пам'ятаємо, що для наших пра-предків не існувало дурне поняття якоїсь то Мертвої Матерії, а все, і увесь Космос зокрема, було живим і животворчим.
Шукаємо, отже, пракореня назви „УСТРА". Напрошується здогад, що цим пракоренем була частинка назви „УС".
Тоді друга частина була б „ТРА". А це вже відомий осо-ботворчий чи чинотворчий наросток (із латини — суфікс) для означення „номен агентіс", себто назви чи імени того, що виконує дану чинність. Таким відомим наростком в індоєвропейських мовах є наросток „ТРИ" із голосівковим „Р". Наприклад: у слові „ВІТЕР" стрічаємо корінь „ВІ" із відмінами „ВА" — „ВСЯ" — „ВЄ", отже із словозмінами, як „ВАТАР" — „ВЄТЄР" — „ВЯТР" чи „ВІТЕР". Подібним паростком є наприклад наросток „Ю" як у санскритський назві Бога Вітру „ВАЮ". Функція такого чи таких наростків є надати особливості самому кореневі у виді автора чи спричинника, чи підмету самої дії. Цей суфікс стрічаємо досить часто в усіх індоєвропейських мовах як у словах: фатер, матер, сістер, санскритське: бгратр, матр, сваор і т.д.
Є далі жіноча відміна цього наростка у слові „сес-тра".
Отже наросток „ТРА" у словоназві „УС-ТРА" є особо-творчим наростком жіночого роду для чинности кореня „УС". Остається вияснити корінь „УС".
І тут я був справді щасливий, що віднайшов дійсне потвердження існування цього кореня в протослов'янській мові, саме в його такій же чистій формі, як „УС". Щоб скоротити історію дослідження подам відразу, іцо в польських словниках давньої, сьогодні вже не вживаної польської мови, я знайшов
353
дієслово: „УСЬЦІЦЬ", а це просто пом'ягчений дієіменник від пошукуваного кореня „YC". Щоб навести один із доказів, наводжу одне із джерел, а саме:
Stefan Reczek: Podreczny slownik dawnej polszczyzny, 1968. І що ж означає це старовинне слово? Воно означає якраз „БЛИСТІТИ"!
Це якраз те, чого ми шукали. Отже слово УСТРА-УША означає — Розсвітителька, — Богиня Світанку.
Корінь „УС" стрічаємо і в санскриті у формі „УАС", себто поширений і змінений через „А", в письмі це буде „ВАС" з тим, що вимова його є через „УАС" із короткою півголосівкою „у" на початку слова.
І тут ми несподівано доходимо до ще одного важливого відкриття, а саме: якщо приймемо існування цієї зміцненої форми вже на грунті протоіндоевропейському — а не маю в тому ніякої трудности, — тоді від форми Y-A-C, коли додати на-початку відомий у протослов'янському придих „в", як у словах „огонь", „вогонь" — „улій" — „вулій" — „вулик", або „уголь" — „вуголь" — „вегель" із „вонгель" — і т.д., — тоді із форми YAC дістанемо BYAC, або коротше ВЛАС, а далі через повно-голос ВЕЛЕС.
Той ВЕЛЕС, що його внуком був Віщий Боян.
Розуміємо тепер, що це не примітивний БОГ ХУДОБИ, але сам РОЗСВІТ, цей Розсвіт, що йде за Богинею Розсвіту, отже БОГ СОНЦЯ, — український АПОЛЛОН, — Бог Сонця — Бог Просвіту й Просвітлення, БОГ МИСТЕЦТВА. Звичайно він і пастирями і його достатком у виді череди опікувався, але ж це не його єдиний атрибут, чи владарства Божественної Постаті.
ВЛАС, Велес — це, отже, інша назва Бога Сонця, як ми знали, але щолиш тепер можемо понад усякий сумнів доказати.
Постатями і видами, як теж численними назвами Бога Сонця займемося в інших працях. Тут показуємо, що із того самого КОРЕНЯ СВІТЛА родиться постать Богині Світання — УСТРА, як і пресвітла Постать Велеса, Бога Сонця.
Бо різними іменами називають поети те, що є ЄДИНЕ, але МНОГОПРОЯВНЕ.
Перейдемо з черги до розгляду одного із гимнів Ригведи, в якому прославляється Богиня Світання. Але по-дорозі зачнемо від перекладу цього гимну, що його написала Леся Українка.
354
ГИМНИ ДО РАННЬОЇ ЗОРІ
І
[R. V. 1, 123]
В повіз великий богині щасливої впряжені коні.
Всі несмертельні боги посідали в той повіз.
Славна з'явилась богиня, живуча в повітрі,
з лона" темноти з'явилася людські оселі красити.
З цілого світу найперша встає вона й шле нам здалека
пишні дари. Народилась зоря молодая, новая,
будить створіння, найперше приходить на поклики ранні.
В наші оселі несмертна зоря завітала,
нашу хвалу прийняла в високостях повітря,
вільна, осяйна іде, щедро сипле розкішнії скарби.
Наче дівчина струнка, так, богине, ідеш ти
хутко на наші поданки. Всміхаючись, ти, молодая,
линеш раніше від сонця, осяйнеє лоно відкривши.
Наче дівча молоденьке, що мати скупала, така ти;
бачим блискучу красу твого тіла! О зоре щаслива!
Ясно палай! Ні одна ще зоря не була така гарна!