Вона є та, яка знає назво-мету дня першого.
Світла, сяйво-одежна, вродилася із Темноти.
Молода Дівиця не порушить наказу Права,
Із днини в днину приходить у визначене місце обрію. 9.
І так як молода Дівиця, горда своїм тілом,
Ти ідеш, о Богине, назустріч Богові, що тебе він прагне,
Із усміхом обнажуєш перед ним свої груди,
Коли ти розблиснула на Сході. 10.
І такою прекрасною немов молодиця,
Яку мати виряжала, ти обнажуєш своє тіло.
Красуйся, світися, о Утрене, ти щастєносна,
Тобі не дорівняють інші Світання. 11.
Несуть їх коні вогненні й корови, благоносні.
Із Сонцем навперегони приходять Утреньки і відходять
І приводять нам щастєприносні назвобутності. 12.
О, ти, що все єси послушна Променеві Права,
Надхни нас блискучими думками,
О, Утрене, просвіти нас сьогодні нам ласкава!
Хай стануться блага і нам і друзям нашим! 13.
356
Коментар до гимну 1.123
Зачнім від ситуації гимну.
Прекрасний ранок перед сходом сонця. Світає. На жертовнику розложений вогонь.
Вогонь — це основа основ всякої жертви.
Застелена трава, приготована проливна жертва: це топлене масло і, можливо, напій соми. Напій соми звичайно згадується в самому жертовному гимні. Слід думати, отже, що в нашій жертві було топлене масло (ґгі). Вилите на вогонь, воно спричинює наглий і буйний спалах та дає свіжу закраску горі-ючому вогневі.
Жертва порівняна тут із колісницею. „Запряжена колісниця жертви". Колісниця, яка сполучує наш світ із невидимим світом Богів. Нашу видиму, наявну дійсність із справді дійсним світом, тим, що є поза видимим нам образом, а саме із світом Богів, чи Світла, як його видимої основи. Жертва сполучує наш світ із світом трансцендентальним, кажучи мовою філософії.
Вогонь — це з'явище „природи видимої", що зв'язує нас із невидимим світом. Вогонь переносить жертву через спалення у невидимий світ Богів. Звідси окреслення Жертви як колісниці. Через Вогонь Богове „споживають" Жертву. Жертва скріплює невидимі Сили і Потуги цього нашого світу. Слово „надприродні" або „метафізичні" впроваджує неприготовано-го до філософії читача у блуд. Він думає про щось „недійсне", щось десь „понад природою". А природа буцім-то існує сама в собі. Насправді це непорозуміння старе, як сама назва творів Арістотеля, що йшли після його творів про природу. Насправді „метафізика" — це значить наука про те, що є дійсне у т.зв. „видимому фізичному світі", а також те, що існує незалежно від цього світу, невидиме в одному і другому випадку. З'явище „вогню" — загадкове до сьогодні — було тим найкращим зв'язком, — оцією колісницею, — що супроводжає Жертву до Богів і спроваджує Божественне до нашої присутности. Звідси вогонь став Вогнем і Богом-Вогнем рівночасно. „Природу", себто „Справжню Істоту" Вогню, розпізнавали наші прапредки у Сонці. Бог-Вогонь був також Богом-Сонцем.
(Так розумів слово „Природа" наш Сковорода. „Природа" в нього це „Внутрішня, невидима Істота Предмету, З'явища чи Світу".)
Починаємо розуміти перші слова гимну „Запряжена ши
357
рока КОЛІСНИЦЯ Жертви". Жертва — це широкий обряд. Роз-палюї й обслуговує її окремий священик. Окремий виголошує ГИМНИ до Бога, якому Жертву приносять. Богове є присутні у Жертві. Про них говорить наш гимн, що вони „Безсмертні Світ-листі (деваг) стали на колісниці Жертви", себто вони присутні у обряді Жертви.
Із теміні встає Могутня Добровлада, така її Природа чи Істота, чи Сутність. Могутня вона, бо поборола жахливу Темінь Ночі, яка вбиває усяке життя. Вона — УШАС — YCTPA — YTPA — УТРЕНЯ — перша із світлистих несе нам у дарі дар найвищий —; Світання — і цим добром сприяє людським оселям.
„Вона розбудилася скоріше від усіх істот."
Отже вона перша із Світлистих встає до дії Дня. Висока вона, досягає Небес, — вседосяжна, вона молода, вічно світла і юна, — встає щодня наново, але все та сама.
І тут перша містерія: звідси багато Богинь Світання, звідси Може бути мова про них у гимнах в числі многім, — а рівночасно вона все та сама у світі... трансцендентальної Природи.
У цій своїй Трансцендентальній Істоті вона — як навчає гимн — споріднена із іншими Богами, — себто вона є їх іншим Виявом, іншим Виявом єдиної Трансцендентальної Дійсности.
І настає очікуваний момент, коли вона прибуває ласкава і сприяюча Жертві. У перекладі я ужив на означення цієї ранньої жертви наше старинне слово „Утреня", бо так називали вони жертву для цієї Богині і так називалася вона сама: Устра — Утра — Утреня.
(Це слово „утреня" залишилося в християнізмі на означення раннього Богослужения, а це Богослуження так і залишилося Жертвою Тіла і Крови під магічно-субстанціованим видом „Тіла" із „Хліба", а „Крови" із „Вина". Вірним при тому не вільно сумніватися, що ця трансубстанція — себто переміна субстанції є дійсна.)