Отже прибула наша Богиня на свою власну утреню і розділює, чи радше наділює цілий світ своїми „благами". А „благо" — це не тільки матеріяльні добра чи дарунки, але це всі ті блага, що разом із Світлом спливають на землю, як даровані людям цією Владаркою Добра, або Добровладою.
358
Отже в уяві наших прапредків не було дурного поділу на т.зв. „матеріяльні" і „нематеріяльні" „блага", а просто знали вони поняття „Блага" як „усього того, що в Божественнім Світлі, в якім воно живе, було дане нам для добра світу, отже Світло, як основний дар" — Світло, як основний предмет Культу Світлопоклонників, а далі усе те, що несе це Світло і День і Сонце.
Це є ті ідеальні і земні дарунки Богів, яким вони — і отже Вона — Утреня — будуть щедро наділювати смертних му-жів-героїв, зібраних тут, оцього ранку на торжественний обряд Утрені.
Але, хоч яка вона могутня, вона не є Істотою в собі самій, себто Істотою Трансцендентальної Сутности, многопроявної і незбагненної. Цю Істоту шанували у різних видах і назвах, або Назво-Істотах, бо вже сама назва була для них істотою. Хто знав Істоту, мав над нею чи від неї владу і силу, саме силу творчого слова.
Отже її Істота не сама в собі, але споріднена і то перш за все із Савітаром, якого назву я передав в українській мові як Всепробудник, Всеродитсль, Всеоживитель. Цією Природою Всеоживлювання чи Всепробуджування, Утреня споріднена із цим Превисоким Єством. Але сам Савітар далі утотожнений із Сонце-Богом, найпотужнішим, видимим Оживителем у невидимій своїй Божественній Природі саме як СОНЦЕ-БОГ. Отже і в самому так званому „видимому", чи „матеріяльному" сонці вбачали наші нранредки його Сило-Істоту Оживлювання. Цю саму метафізичну природу вбачали вони і в Природі Богині Світання. Вона насправді несе пробудження, розсвітлення, роз-краснення, оживлення. Як могла б вона бути для них „недійсною"? Даремне сказав би нашим прапредкам учений фізик, що „вона" — це тільки рефракції і рефлексії соняшного світла. Сказав би на це прапредок: „Так сам ти кажеш, що вона якась частина сонця, частина його світла. Я ж кажу, що вона споріднена із сонцем саме оцією Природою Світла." Тому наш прапредок називав її чи то Дочкою Матері Сонця — якщо вважав Сонце Жіночим— чи то його Сестрою, як побачимо далі. Наш прапредок не приділював їй повністю „самостійного існування". Вона споріднена і то не тільки із Сонцем, але із цілим Ладом чи Уладом Космосу, а проте вона дійсна у своїй появі і дії.
Отже і сам Савітар — Всеродитель — мужеського роду як Всеоживлюючий, — много разів утотожнений із Сонце-Бо
359
гом на основі того самого світогляду, що бачить світ, як много-проявність найвищої Світло-Істоти, чи ВЛАДО-ПРАВО-ІСТОТИ, як побачимо.
Не тільки в Істоті Всеоживлюючого вбачали вони його Потугу Оживлювання, але вбачали її рівночасно у Сонце-Богові; і звідси основа численних об'явлень Природи або ідентифікацій так у самій Ригведі при нагоді славлення Богів, як теж, зокрема, у пізніших Упанішадах, себто знанні таємному про Істоту Богів і Найвищої ІСТОТИ-ІСТОТ.
Оживлювання, як ми починаємо розуміти — вбачали вони яскраво в істоті світанку, себто в Богині Утрені — УШАС. Але ж вони розуміли рівночасно, що в трансцендентальній Всеєдності вони мають спільну природу — ідуть разом — і от тому наш надхненний Віщун кличе УШАС, щоб привела із собою ці вищі і глибинні Сило-Істоти. Вона ж сама є їх звістункою, дочкою, сестрою, чи рідною в Істоті. Вона силою цією спільноти споріднення веде за собою і „кличе на жертву" Пречистого і Преясного Сонце-Бога, — СУР'Ю у санскриті.
Віщун вертає у гимні далі до славлення і вичислення її благодатей. Вона увійде до кожної господи. Тут пробуджує усе, що живе до життя і до щоденного возу нашої праці. Вона приносить свої „назви" — а „назва" у санскриті — це „слово-істо-та". Вона приносить Пробудження, Життя, Світло — це її назва і це її Слово-Істота. Ми вже розуміємо це праслово. Вона в самій праназві є Пробудниця Світла, Розсвітителька, Розблисти-телька. Починаємо розуміти неперекладність слова „назва". У назві є таємна сила, яку назвуть у пізнішій філософії „спхота". Дивна дійсна сила слова. Щоб підкреслити цю ріжницю в самому уживанні слова „назва", я все підкреслюю її вживаючи слово „назво-істота" або „слово-істота", бо ж інший був поняттєвий зміст, а з упрощеного перекладу постають незрозуміния, а далі непорозуміння і відкинення.