В матеріялістичну добу ми не думаємо над тим, чим є у своїй природі „рожевість тіла молодої дівчини". Треба „поганських метафізиків", щоб побачили єдність одного і другого з'я-
362
вища. Одне і друге так само „дійсне" і „недійсне" рівночасно, як з'явище змислів для нас якоїсь глибшої, творчої, життєвої сили. В появі Вічно-Молодої Богині наші Віщуни цю сило-істо-ту шанували.
Все те — це сило-істота Богині Світання. Це тайна моло-дости, тайна принади. Ця таємна у собі Сила існує так само у пробудженні в Природі, як у слово-істоті Молодої Дівчини.
Чи будеш більше, мій Сину, сумніватися у дійсності Сло-во-Істоти Богині Світання? Ні, не роби цього мій Сину і мій Друже! Тільки тому, чи тільки тому, що слово „Бог" зарезервували чужі нам теологи до мертвого і абстрактного поняття, а ввесь наш світ і все наше людське залишили без Бога, як оту мертву „матерію".
Утреня так само дійсна як сила і снага твоєї ранньої Лю-бови до Дівчини. Поети, які писали вірші до „уявної тільки Богині", не знали, що вони пишуть гимни до дійсної і Живої Богині, так само живої, як частина істоти Сонце-Бога, якого Сестрою є вона у творенні ВИДИМОГО СВІТУ, як і в безмежності дарунків для нас саме у з'явищі видимости цього світу, у безмежному благо-щасті цілої Істоти Світу. Із цієї безмежносте нам попадається саме така тільки маленька часточка, яку ми годні сприймати. Але ця безмелша світо-світло-розкіш існує об'єктивно, як внутрішня Природа Богосвіту, як Частина його ПРОЯВЛЕНОЇ ДЛЯ НАС ІСТОТИ.
Стрічаємося в нашім гимні із яскравим зрозумінням Єд-ности і Вічности наших віщунів. Він бачить численні Богині Світання і щодня вони однакові і в них всіх однакова єдина УШАС. Всі вони виконують ТРИВАЛИЙ ЗАКОН ВАРУНИ-Сва-рога. Щоранку досягають мети: того самого чи визначеного їм у черзі місця на горизонті. „Проходять тридцять шляхів". Це місце не зовсім ясне чи зрозуміле і різно пояснюють його коментатори. Я думаю, що горизонт був поділений на тридцять відтинків, бо ж не в одному місці на горизонті сходить сонце. В Індії ці різниці не такі великі як у нас, так що вистачило тридцять відтинків, або „доріг", якими мандрує, а зокрема сходить сонце, а перед ним Богиня Світання.
Далі слідує в нашому гимні безсмертний опис у сміливому порівнянні її до молодої дівчини, яку мати прибрала чи виряжала на весілля. Тут стрічаємо Аустрінне з литовського тексту. Але індійська дівчина є найбільш свідома своєї краси
363
і з гордістю чи чаром її представляє. Вона іде назустріч Богові, який її прагне. Ці місця не вимагають уже коментарів. Зрозуміє їх кожна душа хороброго Мужа у розцвіті мужеської сили.
Вона не сама появляється на горизонті. Так у червоних огнях цілої площі горизонту бачить поет образи коней, саме найулюбленішої червонисто-русявої краски. Не може там бути й улюблених коров поранку...
... а ввесь цей світ приносить щастя. А все оте сповите красою і блаженністю, як у поемі „Сон" Шевченка.
І ось наближається завершення молитви. Що просить її Віщун, чого бажає від Тої, що слухає Променя Права? А це слово в санскриті звучить „расьмі" — воно многозначне і має в собі елемент сили, трудний до перекладу. Що ж найважливіше мала б нам дарувати Богиня Світання?
її дар найвищий — це раннє надхнення! Це блискучі мислі, це просвітлене щастя — це ізілляння Блаженности, — отого самого стану душі,що його зазнав Шевченко на Троїцькому мості, де він ходив частенько, щоб — як правдивий поет — зустрічати Сонце і по-своєму до Божественної Природи молитися.
І нам і нашим Друзям, що нам сприяють, тим", яких любимо і не забуваємо в житті, неси нам блага!
Такий цей гимн. Прекрасний, сповнений повнокровно-поетичної сили і такого ж повнокровного надхнення Віщуна. Його Добромисль і глибока, і висока.
Ушас пізнає він як хвилеве, щоденне з'явище, але знає він і глибоку Природу і знає його Людське Сприймання. Він і сам живе цим людським сприйманням, що в його крові, в його роді, але разом із тим він знає справжню спорідненість цього Божественного З'явища із тим, що сьогодні називають буцімто мудрим словом — Трансцендентальна Дійсність, — або в релігійному словнику БОГ. А це слово ми стрінули в його гимні. Стрінемо його ще в цілій студії.
А наша дорога, молоденька Леся полюбила цей гимн і його вибрала до своєї антології перекладів. Справді цей гимн один із найбуйніше поетичних. Але рівночасно має він і виростає із цілого, незрозумілого для західнього читача світогляду, теології та мітології. Нічого дивного, що в перекладі Леся уникала тих всіх труднощів, які вимагали чи то студій чи коментарів, її перекладі як бачимо тепер, упрошений і скорочений.
Але ж добула вона усю його поетичну стрункість і красу для своїх сестер... і нас, її братів.
Леся пробивала своїми перекладами дороги для Світання нової Доби. Вона обійме в блискучій синтезі все Те, чим жили і були натхненні наші прапредки. Цього зв'язку шукала вона у своїй „Лісовій Пісні".
Це доба Світання. Я вибрав цю назву для журналу, що мав би бути отим Великим Світанням Нової Доби Відродження і Обновлення нашої Прастаровинної Мудрости, Віри і Світогляду.
А за тим Світанням прийде Великий День Воскресення Потуги Сонця, День Слави і Перемоги Правди і Віри наших прабатьків.